ЩОДЕННИК
20 жовтня, 00:00
20 жовтня
Ми, як завжди, серед осінньої ночі поїхали на велосипедах покупатися на озеро. Нікого не було — пізно. Дрімали скелі. По них повз дикий виноград і червонів від осені. Ми думали про життя, і, як завжди, нічого не розуміли. Ми потім думали, що ми — це не ми, а відлуння якоїсь зими. Ми хотіли поїхати до Львова чи до Житомира, аби знайти якусь істину. Але потім брак бензину натякнув — «нікуди їхати не треба. Ми вже тут».
Я так люблю, щоб мене любили.
Але не розумію, де це «тут».
