ЩОДЕННИК

Брат мого знайомого емігрував в Ізраїль і через деякий час запросив до себе свого родича. Той після повернення зустрів мене на вулиці й почав ділитися враженнями.

— Розумієш, він відкрив там невеличкий магазин. Я вирішив йому трохи допомогти та й поїхав із братом в інше місто купувати меблі. Приїздимо на фірму, брат розраховується готівкою, бере товар й оформляє усі папери, записуючи все до копійки. Коли їхали назад, я його питаю: «Навіщо? Міг би заробити, зекономивши на податках». І тут брат, котрий тридцять років працював у нас у сфері торгівлі, сказав, що не хоче обманювати. Податки в них маленькі, і краще він усе заплатить чесно, ніж потім не спатиме ночами, чекаючи неприємностей на свою голову.

Мій знайомий невесело посміхнувся і з гіркотою вимовив: «Добре, якби можна було так у нас. А то платиш за все, і потім все одно до тебе приходять і штрафують. Ти платиш, а потім приходять інші перевіряючі і знову штрафують. Як набридло вивертатися, щоб вижити». Сказавши це, мій знайомий пішов у податкову інспекцію оскаржувати правомірність чергового штрафу. Ще довго було видно його у натовпі таких же, як і він підприємців, котрі з ранку до ночі беруть в облогу цю установу.

Не знаю, чи вдалося йому черговий раз «утриматися на плаву», але останнім часом я його щось не бачу в місті. Може «глибоко пішов у тінь» або поїхав в інші країни, де люди чесно платять податки й більше заробляють не на перепродажі, а на виробництві.