ЩОДЕННИК

8 квітня

Мурашки та перші жовтяві квіти. Яскраві сигнальні вогники. Помічаєш їх, і стає вмить зрозуміло — весна у розпалі. Через надуману безліч справ, тисячі слів та позначок, якими списується щоденник, не знаєш, чи прибуває або зменшується місяць, не помічаєш як весна, та омріяна пора року, на яку чекав цілу зиму, вже на екваторі. Як природа просинається невидимкою. А життя ледве не несподівано стає вкрай багато.

Воно відмикає залізні двері у бетонних спорудах та виходить на вулицю. Жадає дихати свіжим повітрям. Вільно дихати. Не обтяжувати шиї громіздкими шарфами. Не стискати легені кайданами огрядного одягу. Зникають засуви на вікнах: життя стає більше і більше з кожною миттю. У клітці з хом’яком, який подорожує маршруткою, у розплющених для нового чуда дитячих очах... Воно майже скрізь. Здається: трошки — і вибухне. Спалахне барвами на голих деревах. Так, як ідеї, що матеріалізуються. Тому що «ніхто не запам’ятає тебе за твої думки» писав Ѓабрієль Маркес. Хай же летить цей рядок-ластівка іспанця з передсмертного листа. Хай миготить в небі сигнальним вогником.