ЩОДЕННИК

Воно, звісно, все необхідне і неминучо обов’язкове. Але невже тільки із цієї біганини — суєти — рутини — виснажливих дрібниць, що отуплюють, складається твоє єдине, неповторне життя? І в тому дрібному, хай і насущному, — зашпортуєшся, губишся, втрачаєш орієнтири. Обплутана примітивним побутом, як той Лаокоон зміями, навіть засинаєш, думаючи про ті самі дрібняки, дріб’язок, марноту...

...Приятелька зізналася: «Чоловік прийшов із роботи, обіймає, а я задерла голову й раптом побачила на стелі таке павутиння!» Вириваюся від чоловіка — і тичу йому віник: мовляв, зніми його. Він образився. А я йому: «Нема коли спокійно на стелю глянути». А він: «А на небо ти давно дивилася?»

І справді, чи часто ми линемо вгору, до неба, своїми поглядом й серцями?