ЩОДЕННИК

Щоправда, і Росія на нього, як і раніше, претендує. Проте як тут не пригадати знамените «Росія без кожного з нас обійтися може». Росія велика. А нам по крихтах доводиться збирати і відшукувати все, з чим хоча б опосередковано можна поєднати поняття «українське». Суворі критерії для визначення приналежності спірного поки не вироблені, так що, не осудіть, можливі перегини. Як і недоліки.

Наприклад, де ля Фліз — ким його вважати, хто він? Якщо судити поверхнево — француз. Але він нічого особливого не зробив для Франції (вона на нього і не претендує анітрохи). Для України ж — навпаки, постарався на славу. Що ж нам заважає вважати його — Дем’яна Петровича — українцем? Невже «благородний» префікс «де ля», який насправді означає всього лише «з...» — такий-то з Фліза? Та що таке цей Фліз — усього лише маленьке містечко у Франції, де залишки флізівців уяви не мають про нашого Дем’яна.

Він «З» Фліза поїхав — а сюди, «ДО» України приїхав. А ось Миклуха, той навпаки — «...родом З України». «Де ля» ніби. Тільки його сім’я З України поїхала, а ДО неї так ніколи і не повернулася. І внуку хорунжого Запорізького війська, в результаті, довелося вивчати папуасів (тим часом наших вивчав француз).

А взагалі, заплутано все якось. Одні «з», інші «до»... Перших навіть більше. Але нічого, наше «з» воно і в Африці наше, і в Новій Гвінеї.