ЩОДЕННИК 25 червня
І по цій пишноті вони пливли — жовтогаряча, бордова та біло-блакитна, із човном братів-засновників Києва та сестри їхньої Либеді: повільно, статечно, без суєти, повіваючи вгорі полум’ям газових горілок, мовби дражнячи роззяв, котрі метушаться внизу, не знаючи краси та величі цього неспішного ширяння, дрейфу, повітроплавання.
І так шикарно, відчужено, не від миру цього вони пливли, що моє дитя не витримало переповнення почуттів і, радіючи та сміючись небаченому видовищу, розплакалося: «Мамо, ну чому я не там? Скажи, щоб вони спустилися. Я полечу з ними!»
З’явилося передчуття свята. Хотілося польоту, хотілося видовищ: салюту, казкової появи вітрильника, балагану, карнавалу, параду, новорічної ялинки, першотравневої демонстрації з паперовими квітами та різнокольоровими повітряними кульками на ниточках... Про хліб у той момент якось не думалося.
