ЩОДЕННИК

10грудня

Сумно бути людиною-невидимкою. Через тебе дивляться, ніби через вікно, не помічаючи нічого. А коли тобі холодно (в душі) й на твоєму «склі» — морозні візерунки, тоді ти знову заважаєш. Ти — людина-функція, людина — «щось потрібно». Ну, коли вже зовсім кислий вираз на обличчі, можуть фальшиво-співчутливо спитати, проходячи мимо: «Щось сталося?». Живеш, як у вакуумі. Як риба у величезних акваріумах супермаркетів — біля них проходять тисячі людей щодня. І раз у півроку підійде до скла п’ятирічна «малявка», постукає пальчиком: «Рибка-рибка, тобі не холодно?». Таких — багато. Таких — мільйони. Ми — нація самотніх людей. Читаємо книги, дивимось «Новини», пишемо щоденники... У цій каруселі під назвою «життя» в нас — одиночні місця. Та байдуже. Знаєте, більшість геніїв також були самотніми...