ЩОДЕННИК

26 вересня

У моєму житті є день, який я найкраще запам’ятала. Взагалі-то, я не люблю такі запитання, типу змалюйте день свого життя, який ви найбільше запам’ятали. Це так само важко, як обрати найкрасивішу поміж Афіною, Афродітою і Герою. Але колись мені треба було писати твір на таку тему, і я вирішила для себе, що згадуватиму завжди один і той самий день. Багато днів можна було б так само згадувати, а після того пам’ятливого дня було багато більш цікавіших і захоплюючих. Але мені згадується саме цей, з тих пір, як я описала його у шкільному творі. Сонячний літній день на Чорному морі, ми лежимо на пляжі, сусідські малюки катаються на яскравому надувному катамарані. Катамаран був синьо-червоно-жовтий і мабуть дуже дорогий. Несподівано сусіди починають бити на сполох, і всенький пляж збігається подивитися, що сталося, а там — катамаран, який тікає у море. Діти не помітили, як його почало відносити від берега, і от він уже далеко. Сусіди кидаються його рятувати, знаходять човна, а вирушають навздогін. Але надто пізно — він уже на свободі, пливе в Туреччину чи в Росію, або до океану. Сусідські діти притихли, дехто квилить, дехто просто з сумом спостерігає за яскравою плямкою на горизонті, а хтось приніс бінокль. Далі ми по черзі дивилися в нього й бачили на самому обрії катамаран, що обертається вітром, як колесо.