ЩОДЕННИК

«Картопелька! Жива картопля!» — біля входу на Лук’янівський ринок вигукував кучерявий мужик у кашкеті, ніс картоплею. Енергійний, жвавий, перехожим усміхався, підморгував, руками змахував і, здається, навіть трохи підстрибував — неначе живої води напився.

А у дворі будинку на вулиці Коперника, під трояндовим кущем на дерев’яному помості, спокійно сиділи поруч кішка та голуб. Те, що кішка сиділа, було зрозуміло. Цей спеціальний котячий поміст заввишки в людський зріст встановили мешканці з першого поверху, які опікуються дворовими кицьками. У кращі дні на ньому збирається компанія близько десяти персон. Як вони блискають очима, перебирають вухами, водять хвостами — любо-дорого подивитись! Навіть їжу в коритцях їм сюди подають, і коти задоволені життям на висоті.

Але голуб! Чому він не побоявся сидіти поряд із кішкою? Можливо, тому що були у цієї кішки незвичайні очі кольору місяця — величезні, мигдалеподібні, чарівливі. Такий розріз очей — у позитивних героїв індійського кіно. А де Індія, там толерантність. Визнання священного права на життя кожної істоти — хай то миша, корова, голуб, мурашка або навіть людина з діаметрально протилежним твоєму світоглядом.

Але як бути із живою картоплею?