ЩОДЕННИК

17 жовтня

Коли переходиш на п’ятий курс, треба щось планувати на майбутнє. У моєму випадку — лишатися в Москві чи повертатися. Усі як один говорять, що треба лишатися, бо більше ніде не платитимуть так багато. До того ж: Москва дуже гарне місто. І я більше ніде не бачила таких черг у музеї. А ще театри, безкоштовні артхаузні кіносеанси, безупинні фестивалі, десяток центрів сучасного мистецтва. Ясно, що телевізор дивитися не можна, але ж у Москві таки є чудова якісна преса, де можна працювати із чистим сумлінням. До того ж можна піти в науку. А студентам і молодим науковцям Російська Федерація почала роздавати ґранти. І навіть тим, кому так вже цікава Україна, пропонують розробити проект на тему «Інтереси та інструменти впливу Росії на пострадянському просторі». Вимагається сама тільки лояльність до Росії, але хіба це так багато? І де ще можна влаштувати собі таку мультикультурність? Залежно від обставин і кола знайомих у Москві можна почуватися не тільки як у Тбілісі, Ґрозному або Пекіні, це ясно. Можна «побувати» в Ірані або в Індії. Так, «відхенкалитися» у хенкальній, наїстися такої бакінської пахлави, таких вареників можна тільки у Москві. Десь так я собі думала, коли сиділа і читала на газоні у Александровському саду, а зі мною ще з десяток москвичів та гостей міста, які відпочивали під ласкавим осіннім сонцем. А потім прийшов міліціонер і усіх прогнав на лавки. І хоч це було не дуже приємно, я страшенно йому вдячна. Тепер я знаю, чому я звідси поїду.