ЩОДЕННИК

5 вересня

Життєвий університет у кожного свій. Кожен із нас вважає свій най-най-най. Іноді пригадується народна мудрість: як не маєш долі змалку, то не буде й до останку.

...Повертаюся з базару. Спека. Утома. Раптом збоку:

— Тітонько, чи не бажаєте купити віночок за десять копійок? — запитує дівчатко років шести.

Хвилина на роздуми: купити — навіщо? не купити — чому?

— А можна глянути на товар? — запитую серйозно, ніби мені пропонують вишукану сукню від кутюр.

— Звичайно, вибирайте. Ось цей із п'яти листочків можна за вісім копійок, а цей — із шести — тільки за десять.

— Речі, звичайно, унікальні, — кажу, а подумки намагаюся знайти вихід із ситуації.

Розрівнюю заправлені один в один шість листочків і вирішую: річ не в грошах. Якщо я зараз не куплю цього віночка, то, можливо, років через кільканадцять не зблисне нова зірка зі світовим ім'ям — Пустовіт, Юдашкін чи Діор?

— Беру, дівчинко, обидва. Буде один на свято, інший — на будень...