Щоденник

12 квітня

Дивно, скільки може пережити одна людина, доки інша — не встигне й прочитати газету... Час плине. Я пишу ці рядки зараз для того, щоб через певний час ти читав їх у своєму «тут і зараз». І якось дивно, що швидкість твого сприйняття цих слів, майже дорівнює швидкості мого їх написання... Десь у іншій площині, координати наших думок співпадатимуть. Це так чудово, що ми з тобою таки зустрілись тут, на цій самій сторонці, у цей самий час... Це так прекрасно, що завдяки цій зустрічі, кожен з нас може збагнути, що диво — це не тільки йогурт... Диво дійсно існує! Долаючи час та простір ми співіснуємо в, дещо навіть безглуздому, тексті. Крокуючи літерами йдемо один одному назустріч. І нехай у якійсь точці наші думки назавжди розійдуться, кожен з нас на мить забуде про все навколо, порушивши усі існуючі закони фізики, переміститься у магічний світ слова — важеля глибокої думки... Міра цієї глибини та її сутність, врешті-решт і розділять нас. Отримавши наказ про зміну траєкторії, свідомість порине у свій, властивий лише їй, вирій нових думок, і це вже буде маленьким звершенням, якого ми з тобою допомогли один одному досягти...Майбутнє — вже через хвилину. Дякую, мій попутнику, за корисну «розмову»... Хай щастить! Головне пам’ятати, що життя складається з часу...Час плине!