ЩОДЕННИК

1 грудня

З чим асоціюється свіча? З вогником: вона горить, дедалі стає меншою, тліє і зникає. Горить свіча. Віск скапує. Багато свіч — багато вогників. Багато воскових фігур. Я не про музей Тюссо, а про людські життя — 10 мільйонів душ, виморених Голодом 1932—1933 років.

Голод — не так страшне, як дивне, до кінця не збагненне слово для нас, сучасників техногенної цивілізації, але… Чи вистачить сліз і свіч, щоб пом’янути всіх наших земляків, які в невоєнний час з легкої руки «гуманної» радянської влади вмирали довго, важко, тихо. Вмирали на своїх багатих чорноземах від голоду.

Не треба бути фаховим істориком, як Кульчицький, публіцистом, як Маняк, не обов’язково бути навіть українцем (Джеймс Мейс був іноземцем, започаткувавши у 2003 році акцію пам’яті про невинно убієнних «Свічка у вікні»), щоб осягнути Трагедію України 1932— 1933 років. Достатньо прочитати фрагменти спогадів очевидців того часу.

В той час на теренах східної України хлібина коштувала дорожче за людське життя, за цілий світ. А світ дивився. І по-пилатськи мовчав… Ми, на жаль, лише дозріваємо до розуміння власних національних трагедій. Але в ці дні можемо запалити свічу як символ народної пам’яті про виморене голодом не одне покоління українського села. Без них — споловинена нація. Без пам’яті про них ми частково втрачаємо себе як унікальну культуру.

З чим асоціюється геноцид? Мільйони воскових фігур, які танули. Канули в Лету…