Шпана

Серед інших фільмів кінофестивалю, що зараз проходить у Москві, дуже вразила стрічка «Відморозки» (або «Шпана», оригінальна назва — Non Educated Deliquents, NEDS, «Неосвічені правопорушники») Пітера Маллена.

Маллен на сьогодні — один з найкращих, надзвичайно тонких британських акторів; таке враження, що немає ролей, з якими він не може впоратися. Тут і той рідкісний випадок, коли хороший актор стає не менш цікавим режисером. Маллен знімає фільми про важке дитинство, всього на його рахунку три стрічки разом з «Відморозками». Попередня «Сестри Магдалени» — про ірландський католицький притулок для дівчаток, що провинилися, — отримав «Золотого лева» у Венеції 2002 року.

У «Відморозках» дія розгортається в неблагополучних районах Шотландії в 1970-ті. Головний герой — старанний учень Джон МакГіл (Конор МакКаррон), розумник і книголюб; на жаль, його старший брат Бен — гроза всього району, а батько — невдаха й п’яниця (цю епізодичну роль чудово грає Маллен, підносячи алкоголіка до трагічної фігури). Режисер показує, як середовище врешті-решт починає диктувати свої правила: у певний момент Джон зривається й незабаром уже загрожує перегнати Бена щодо жорстокості та жаги беззаконня. Бійки стінка на стінку, ножі й кастети, насильство через край. Фільм бездоганний щодо акторських робіт, щодо того, як знятий, за сценарієм, щодо багатства емоцій — і смішно, й страшно, й зворушливо. Щоправда, деякі епізоди насильства можуть здатися явним перебором.

Але лише на перший погляд.

Після цього фільму я пригадав своє дитинство та свої сімдесяті, що минули в нашій власній українській «Шотландії» — в промисловому Дніпропетровську. По суті, не знайшов відмінностей. Ті самі бійки стінка на стінку, той самий культ сили, та сама стихія кримінальної завзятості, що захльостувала в той начебто безтурботний радянський час цілі райони міста. Шанували найжорстокіших, найвідважніших. Є збіги аж до деталей: у Маллена Джон б’є давнього ворога, а потім іще й кидає на нього, лежачого, шматок гранітної плити. Я двічі був свідком, як наша дворова шпана робила те саме — кидали каменюки або плити на вже лежачих, добре хоч не з такими наслідками, як у фільмі. Було й багато інших, на щастя, не настільки страшних, але неприємних моментів.

Тому мені дивно чути ностальгічні нарікання, що інколи лунають на тему того, що от раніше дітвора була добрішою, вихованішою. Діти всього лише повторюють те, що роблять дорослі. І жодні американські бойовики причиною поганої поведінки не є й ніколи не були. Якщо дорослі брешуть, зраджують, принижуються перед можновладцями, ведуть боротьбу за виживання замість того, щоб жити, — отже, й діти поводитимуться так само. І зганятимуть злість і мститимуться за невдачливість своїх батьків один одному. Наші 1970-ті були тихими, а насправді, то був дуже підлий час. Зараз не набагато краще, тому й жорстокості вистачає, але, принаймні, є хоч якийсь вибір — бути шпаною чи людиною. Тоді його не те що не було — був, але набагато ‘вужчий, у меншому регістрі можливостей.

У фільму Маллена, не зважаючи ні на що, обнадійливий фінал. У нас, сподіваюся, останнє слово теж буде не за шпаною.