«Скорботні» дивіденди

Наприкінці минулого тижня Мінекономіки і з питань євроінтеграції, Держподаткова адміністрація, Мінфін і Мінюст повинні були подати до Кабінету Міністрів проект постанови, що мiстив би узагальнені плани надходжень (у першому кварталі 2002 року) обов’язкових платежів до держбюджету. У тому числі — і за дивідендами від підприємств, у яких є державні корпоративні права. Рядки урядового розпорядження витримані. Проте бюджетний головний біль, очевидно, може стати хронічним захворюванням уряду. 17 січня парламент не підтримав законопроект про списання і реструктуризацію відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість. Отже, уряду доведеться платити за рахунками своїх попередників. Раніше йому не вдалося, як мовиться, не києм, так палицею, викреслити з бюджету- 2002 горезвісну популістську 48- му статтю, що поновлює соціальні пільги. І куці дивідендні надходження навряд чи перекриють бюджетний дефіцит, який виникає. Та все ж в прийнятiй на початку січня постанові уряду вказується, що плани обов’язкових платежів повинні бути підготовлені всіма, хто має у підпорядкуванні держвласність.

Але якщо торішня тенденція не зміниться, уряду (стурбованому напруженістю бюджету) на бюджетну добавку від дивідендів не слід би особливо розраховувати. Саме 17 січня приємна статистична новина про те, що Україна у 2001 році збільшила промислове виробництво на 14,2%, була доповнена іншою, не дуже приємною і цілком незрозумілою. Виявляється, незважаючи на зростання виробництва, надходження до державного бюджету України від нарахованих за 2001 рік дивідендів на акції підприємств, що належать державі, становили лише 74 млн. грн., тоді як згідно із законом про держбюджет-2001 слід би отримати 200 мільйонів. У 2000 році всі державні акціонерні та холдингові компанії перерахували до держбюджету 428 тисяч гривень. Тоді як вартість переданого їм державою майна та пакетів акцій становить 9 мільярдів гривень. Нинішнього року, як повідомили Інтерфаксу-Україна у прес-службі ФДМ, бюджет повинен поповнитися майже 440 мільйонами дивідендних гривень, що, із зрозумілих причин, також вельми проблематично.

Заступник держсекретаря Мінекономіки Ігор Шумило у розмові з «Днем» повідомив, що вважає ситуацію з надходженням дивідендів до бюджету «дуже скорботною». Народний депутат Сергій Терьохін стверджує, що органи, які представляють інтереси держави, зокрема, Фонд держмайна, а також компанії, яким передані в управління держпакети акцій, недостатньо активно ведуть дивідендну політику. Щоправда, С. Терьохін відзначив, що її не визначено і самою державою. «Мене завжди дивувало, — сказав народний депутат «Дню», — що держава і Фонд держмайна часто приймали рішення про продаж не всього пакету, а лише його частини. Набагато складніше було налагодити управління корпоративними правами держави. Для цього треба було читати дуже багато книг». Так що запитання «чому не налагодили?», на думку С. Терьохіна, «можна вважати риторичним».

Перший заступник держсекретаря Мінпромполітіки Леонід Мінін у розмові з «Днем» відзначив, що організаціям, відповідальним за управління державними корпоративними правами, просто немає чого сказати на свій захист. На його думку, чиновники, які представляють інтереси держави у наглядових радах компаній, замість того, щоб зайняти державну позицію, штампують рішення, спрямовані на зменшення дивідендів. «Високоприбуткові підприємства з державним контрольним пакетом акцій, — сказав Л. Мінін, — не мають права цього робити, але роблять. У країні немає ні культури, ні законодавства корпоративного управління».

Проте якісь спроби у цьому напрямі все ж робляться. За словами голови Фонду держмайна Олександра Бондаря, з 2002 року органи виконавчої влади будуть реалізовувати Концепцію корпоративно-дивідендної політики держави (в люб’язно надісланому «Дню» прес-службою ФДМУ тексті цієї концепції ми не виявили жодного посилання ні на її авторів, ні на те, ким вона була затверджена, тож, схоже, праві саме С. Терьохін і Л. Мінін: дивідендна політика досі не визначена). Проте, за задумом творців концепції, її застосування повинно докорінно змінити ситуацію, оскільки, як вважає О. Бондар, ця політика гнучко визначає розмір дивідендів для різних підприємств, на відміну від попередніх спроб встановити єдині жорсткі нормативи у відсотках від розміру чистого прибутку.

Начальник управління корпоративних прав Фонду держмайна Йосип Войцеховський, відповідаючи на запитання про причини ненадходження до бюджету дивідендів від підприємств, де держава має контрольний пакет акцій, сказав «Дню»: «Багато підприємств, що нарахували дивіденди, їх просто не заплатили, оскільки на їх рахунках немає грошей. Крім того, цьому сприяло введення у дію нових стандартів бухгалтерського обліку, якими чистий прибуток визначається зовсім по-іншому, а дивіденди нараховуються виходячи з цього показника». При цьому ми почули і деякі секрети. Виявляється, такому найбільшому платнику дивідендів, як НАК «Нафтогаз України» було встановлено відповідний норматив. За словами Й. Войцеховського, поки що гроші не сплачені. Більше того, законослухняна «Укрнафта», держпакет акцій якої переданий в управління НАКу, свої дивіденди, які він зобов’язаний перерахувати до бюджету (близько 30 млн. грн.), йому проплатила… Але головна причина невиконання плану бюджетних надходжень від корпоративних прав держави, на думку фахівця, полягає у тому, що «як правило, всі ліквідні пакети акцій підприємств, що добре працювали, вже пішли, їх просто продали разом з дивідендами». Й. Войцеховський пояснив, що ці пакети продавалися переважно у першому кварталі ще до зборів акціонерів, які встановлюють розмір відрахувань від прибутку на дивіденди. «Як правило, — сказав він, — з інвесторами була домовленість про те, що Фонд не ініціюватиме зборів до продажу пакету акцій».

Бездіяльність Фонду держмайна особливо добре простежується за підсумками роботи національних акціонерних і холдингових компаній, якi мають забезпечувати левову частку дивідендних платежів до держбюджету країни. Під час їх перевірки, виконаної за дорученням Президента Леоніда Кучми спеціальною комісією на чолі з секретарем РНБО Євгеном Марчуком, було виявлено безліч порушень законодавства, що обернулися величезними матеріальними втратами для держави. Так, під час створення цих компаній переважала практично безкоштовна приватизація переданого в їх управління державного майна. Попередній уряд здійснив або погодив приватизацію 330 пакетів акцій, переданих 29 новоствореним акціонерним або холдинговим компаніям, на 1 мільярд гривень і майна на 7,2 мільярди гривень, не встановивши при цьому серйозних обмежень для відчуження цього майна, чим заклало основу для здійснення схем його тіньової приватизації. (Про одну з них, використану проти ряду ліквідних підприємств нафтопродуктозабезпечення України, в тому числі ВАТ «Ексімнафтопродукт» (м. Одеса) «День» писав 12, 18, 25 і 26 грудня минулого року, а також 19 січня, причому в двох останніх публікаціях наводилися думки прем’єр-міністра Анатолія Кінаха і голови Держподаткової адміністрації Миколи Азарова).

У 2001 році внаслідок діяльності акціонерної судноплавної холдингової компанії (АСХК) «Сі Трайдент», створеної для належного управління морськими судами України за кордоном, втрачено теплохід «Аркадія», а всього за час існування цієї компанії — 12 суден. Державою втрачені також блокуючі пакети акцій Орджонікідзевського, Полтавського і Марганецького гірничо-збагачувальних комбінатів, проданих держкомпанією «Українські поліметали» фірмі «Блюмберг» лише за 57,2 млн. грн., причому половина цих коштів залишена цій держкомпанії. Цікаво, що колишній уряд намагався навіть якось легалізувати цю операцію, видавши заднім числом відповідне розпорядження.

За підсумками роботи комісії Президент Л. Кучма дав доручення «ухвалити відповідні рішення, винних притягнути до відповідальності». Невідкладні заходи з упорядкування діяльності державних (акціонерних) і холдингових компаній намічені відповідним указом Президента. Щоправда, його виконання у деяких державних органах, мабуть, вважають справою необов’язковою.

За підсумками роботи комісії Президент Л. Кучма дав доручення «ухвалити відповідні рішення, винних притягнути до відповідальності». Невідкладні заходи з упорядкування діяльності державних (акціонерних) і холдингових компаній намічені відповідним указом Президента. Щоправда, його виконання у деяких державних органах, мабуть, вважають справою необов’язковою.

Олег МЕЛЬНИК, керівник департаменту структурної політики Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції:

— У законодавстві України є декілька актів, які регулюють питання корпоративних прав держави. Якби вони як слід виконувалися, то такого становища, як зараз, у тому числі й з дивідендами, не було б. Зокрема, у Законі про підприємства передбачено, що вони за рішенням власника повинні виконувати фінансовий план. Це означає, що органи, які керують корпоративними правами держави, зобов’язані, починаючи з минулого року, складати фінансові плани, одним iз показників яких є нарахування дивідендів на державну частку і перерахування цих коштів до бюджету. Наскільки нам відомо, Фонд держмайна не затвердив фінансові плани, тобто не організував роботу з їх складання, більше ніж половини цих підприємств. Таке становище пов’язане ще й iз тим, що досі законодавча база з питання управління об’єктами держвласності, засновується на декреті Кабміну №8 від 1992 року, що створювався тоді, коли ще й не було проблеми управління корпоративними правами. На сьогодні внесений урядом проект закону «Про управління об’єктами держвласності», що підтверджує вимогу про складання всіма підприємствами фінансових планів і встановлює відповідальність чиновників за результати діяльності підприємств, повноваження з управління якими їм передано, нещодавно прийнятий у першому читанні. Коли він буде прийнятий остаточно в цілому, у зв’язку з нинішньою передвиборною ситуацією передбачити важко.

Крім того, недостатність бюджетних надходжень від дивідендів пояснюється ще й тим, що вже декілька років триває плутанина з тим, хто і як повинен управляти державними корпоративними правами. Спочатку це доручалося Фонду держмайна. Потім було створено спеціальне Агентство. Потім ці обов’язки повернули Фонду. Поєднання ним взаємовиключних функцій продажу майна і управління не йде на користь справі. Ще у перших законодавчих актах України про приватизацію була пряма норма про те, що кошти від приватизації не можуть бути джерелом прибутків держбюджету, що створювалися умови для того, щоб фіскальна складова приватизації не була такою, що переважає. Поступово, спочатку 70%, а зараз вже 93% коштів, отриманих від приватизації, перераховуються до бюджету відповідно до завдання, що встановлюється законом про бюджет. І Фонд держмайна, приймаючи рішення про те, продавати який-небудь об’єкт чи ні, волею-неволею враховує, що над ним висить це завдання: зібрати більше 5 мільярдів гривень на рік. Унаслідок рішення про продаж приймаються не у зв’язку з тим, що підприємство і потенційні інвестори до цього дозріли, а тому, що Фонд не добирає тієї суми, яка для нього запланована. Такий підхід, як правило, призводить до проїдання грошей і не забезпечує майну ефективного і добросовісного власника, налаштованого на виконання своїх зобов’язань перед державою.

У цей час «ходить» багато концепцій управління корпоративними правами держави. Наприклад, Мінфін постійно наполягає на тому, щоб будь-яке підприємство відраховувало 50% або 25% прибутків на дивіденди і перераховувало їх до бюджету. Це абсолютно неправильно, тому що у ряді випадків державі було б вигідніше спрямувати ці гроші на розвиток. Крім того, таке підприємство ставиться у нерівні умови з конкурентами з недержавної сфери, де ці гроші, як правило, залишаються. Міністерство економіки наполягає на тому, щоб робота підприємств iз контрольним пакетом держави повинна вестися згідно з фінансовим планом, публічно і прозоро, а результати їх діяльності повинні бути відомі всім саме через механізм цих фінансових планів. Але коли ми готували проект постанови уряду про надходження до бюджету від підприємств, що повністю або частково знаходяться у сфері держуправління, то побачили дуже непривабливу картину: у більшості підприємств фінансові плани так і не затверджені.