Спартанець ХХ століття
Воля завжди вимагала боротьби й жертв. Українська історія дає нам більш аніж достатньо прикладів, які підтверджують цю істину, більш аніж достатньо імен героїв, чиє життя було цілком і повністю — аж до останнього подиху — покладене на вівтар визволення рідного народу. Роман Шухевич (Тарас Чупринка), головний командир УПА та голова Проводу ОУН на українських землях, який загинув у бою 55 років тому, 5 березня 1950 року, оточений спецвідділами МВД-МГБ у селі Білогорща біля Львова, належить саме до когорти цих незламних людей. Пам’яті Романа Шухевича був присвячений урочистий вечір, що відбувся днями в Будинку вчителя в Києві.
Організатори вечора — історичне товариство «Холодний Яр» та Центр національного відродження імені Степана Бандери — прагнули підкреслити велич Шухевича як дійсно унікальної постаті в українському національно-визвольному русі середини ХХ століття, людини, яка гармонійно поєднувала в собі риси блискучого військового провідника й далекоглядного політичного лідера, була співтворцем найважчої та найславетнішої доби в історії УПА, «лицарем із крові і кості», з тієї породи українців, із якої виростають духовні провідники нації. І голова проводу ОУН (бандерівців) Андрій Гайдамака у вступному слові відзначив, що гасло цілого життя Шухевича — Бог і Україна — то не були для нього лишень красиві слова, то був дійсно спосіб його життя. На думку А. Гайдамаки, небагато знайдеться імен в історії минулого століття, котрі могли б по праву стояти поруч із Романом Шухевичем як рішучі військовики та передбачливі політики, для котрих слово та чин становили єдине ціле. Хіба що можна згадати генералів Шарля де Голля та Дугласа Макартура й англійського фельдмаршала Монтгомері.
Молоді історики — дослідники життя Романа Шухевича Роман Грицків та Ярослав Свидко — зазначили, що діяльність Тараса Чупринки (а вона була дійсно рушійною силою визвольної боротьби українців під час Другої світової війни) ще дуже неповною мірою вивчена й відома широкій громадськості. Серед нагальних завдань: слід нарешті визначити місце останнього спочину Романа Шухевича, вирішити питання, що турбує громадськість вже протягом останніх 15 років — політично визнати боротьбу ОУН-УПА як національно-визвольну, опублікувати величезний корпус матеріалів з історії тієї трагічної доби, більшість із яких і досі перебувають під забороною або в закритих архівах СБУ. Треба вкрай критично проаналізувати книги ряду польських авторів (зокрема, Гжегоша Музики), які оголошують Шухевича мало не ініціатором жахливої Волинської різні 1943—1944 рр.
Без перебільшення, справжньою окрасою урочистого вечора став виступ відомого кобзаря, постійного автора й друга «Дня» Тараса Компаниченка, який блискуче виконав пісні «Сумно дзвони гудуть» (із музичної спадщини УПА), «Забудь мене» (романс на слова Василя Пачовського). Поет Андрій Силенко вразив аудиторію віршами, сповненими почуттям гіркоти та глибокого трагізму: «Кожен ворог йде нас визволяти, Кожен ворог землю в нас краде, На могилі волю будем мати, На могилі воля зацвіте...».
Але все життя Романа Шухевича, видатної людини, яка вірила, що «боєць УПА, український революціонер заступить місце мужнього спартанця в історії людства» несло в собі могутній переможний, життєстверджуючий заклик: здобути волю! Його ім’я не буде ніколи забуте.
