СТАРА НОВА СИСТЕМА

У підході житлово-комунальних господарників є певний резон: продукцію вироблено, доставлено споживачу, гроші на сировину та оплату праці витрачені і вони мають право наполягати на своєму. Ось тільки роблять вони це якось однобоко. Велика частина населення маленьких міст нашої країни сидить без опалення десь половину опалювального сезону (наприклад, Білгород- Дністровський минулої зими), а про існування гарячої води вже давно встигли забути. Скажімо, у Львові теплий душ не тільки у період холодів, але й улітку можна прийняти виключно у лімітований час (вранці — з 9.00 до 12.00, з 18.00 до 21.00 — увечері). Не кращою є ситуація і в інших обласних центрах (за винятком хіба що столиці).

Приклади, коли з крана з гарячою водою ллється холодна, — ніяк не є винятками із загального правила (і в Києві, до речі, також). Як і відсутність, з легкої руки ЖЕКів, гарячої води у квартирах громадян, які справно платять, тільки тому, що за неї забули заплатити сусіди. А таких «сусідів» в Україні, як признався заступник начальника Донецького обласного житлово- комунального управління В’ячеслав Ярмаков, значна частина населення. І забудькуватість їх пояснюється не стільки склерозом чи саботажем, скільки життєвими пріоритетами (що краще: заплатити за опалювання та взимку ходити в тапочках? Чи за газ, на якому потім нічого буде готувати?)

О. Білянського, який стоїть на ринкових рейках нашого недорозвиненого капіталізму, це хвилює мало: «Не наша це справа — рівень середньої заробітної плати». Своєю справою він вважає прикинути, що «собівартість водопостачання в Вашингтоні та у Києві — однакова, а рівень тарифів і культури оплати — різний». Що, в унісон з начальником управління з питань цінової політики Київської міської державної адміністрації Василем Яструбинським, дає йому підстави ставити питання про підвищення плати за житлово- комунальні послуги. А також про посилення правил їхнього адміністрування. Інакше — «теплу зиму ніхто гарантувати не може». «Мазут є, газ є, засоби очищення води є, тільки грошей немає».

В. Яструбинський підрахував, що навіть стовідсоткова оплата послуг комунальних підприємств не робить їх рентабельними (залежно від регіону, рівень оплати не перевищує 60%). Яким чином мають намір вийти з такої ситуації, вони відповідати не захотіли. Швидше за все — підвищенням тарифів, а також впровадженням більш жорстких, ніж звичайне відключення води, санкцій до неплатників. Від чого громадянам України тепліше не буде в будь-якому значенні цього словосполучення.

«Дню» стало відомо, що профільний Держкомітет подав на розгляд Кабінету Міністрів якісь документи. Які — О. Білянський не говорив — «Передчасно». Не сказали про це й в уряді. Будемо сподіватися, що емоційні висловлювання комітетників: мовляв, у Житловому кодексі (який парламент відмовляється затверджувати вже сім років) повинні прописати норми судового впливу на боржників (поновлення штрафів за невчасну сплату, конфіскація майна з подальшим продажем на аукціоні і т. iн.), — у цих документах не відображені.

У будь-якому випадку не зайвим буде звернути увагу на систему функціонування наших заповзятливих комунальних громад. І тут навіть О. Білянський був вимушений визнати, що робота підприємств галузі «відбувається за шторами». Мало кому відомо, наприклад, на що Київська міськадміністрація потратила позичені сотні тисяч американських доларів із благородною метою: переобладнання комунальних підприємств. Лихі люди кажуть, що гроші пішли на закупівлю недешевої шведської арматури, тоді як, за оцінками незалежних експертів, понад 30% тепла дорогою до споживачів втрачаються. В. Яструбинський виявився не готовим коментувати це питання. О. Білянський указав на те, що серед умов зовнішніх позик, як правило, є пункти, якi свідчать, що грошима повинні розпоряджатися з урахуванням інтересів заморських фірм. Можливо. Але холодна вода з гарячого крана від цього теплішою не стає. А розплачуватися за взяті від імені України кредити будуть саме її споживачі.

До речі, в бюджеті наступного року передбачено взяти в борг у Міжнародного банку реконструкції і розвитку під проект «Розширення теплопостачання м. Севастополя» $1,89 млн. (загалом сума позики до 2022 року — $28,19 млн. ), під «Модернізацію систем водопостачання і водовідведення м. Львова» $6,71 млн. (до 15. 08. 2021 — $24,25 млн.), під «Реабілітацію і розширення централізованого теплопостачання м. Києва» $52, 279 млн. (до 2018 — $200 млн.) Крім цього продовжує столична адміністрація й «Енергозбереження» ($6,9 млн. наступного року), — по суті, єдиний проект, у якому цілі позики визначено конкретно: модернізація 1302 будинків, загальною площею близько 5,1 млн. кв. м. шляхом встановлення теплових лічильників. Насторожує, щоправда: «й іншого енергозберігаючого обладнання», — чи не про євроремонт ідеться?

До речі, про квадратні метри... Яка розумна людина вигадала обчислювати плату за спожите громадянами тепло метражем їхніх квартир? Незалежно від кількості батарей у квартирі? Будь-який розсудливий фізик доведе, що, якщо вже підходити до тарифів на опалювання квадратним чином (а не, погодимося з ініціативою Київської міськадміністрації, за допомогою єдино можливого способу визначити джоулі теплопостачання квартири — лічильника), то потрібно враховувати і висоту стель, поверх і т. д. і т. п. Однак і тут зустрічалася ініціативність комунальних господарників. На поставлене заради жарту запитання О. Білянський відповів, що справді обчислення кубометрами — доцільне.

Втiм, справа тут не в фізиці і навіть не в арифметиці. Симптоматично, що, міркуючи над підвищенням тарифів і посиленням їхнього стягування, жоден із присутніх на прес-конференції «общинників» не спробував уявити навіть примітивні розрахунки фінансового ефекту запропонованих заходів. Невже не очевидно, що якщо населення не в змозі або не хоче платити за існуючими тарифами, то індексувати свідомість за підвищеними можна у зворотній пропорційності? Або ставку роблять на тих, які платять, і часто сидять без гарячої води?

Влітку цього року міністр економіки Олександр Шлапак заявляв прямо протилежне, що чули позавчора від «комітетників»: тарифи потрібно знижувати. Аналітики тоді розцінили це, як популізм, а столична адміністрація синхронно підняла ціни на житлово-комунальні послуги. Тепер, як бачимо, йдеться про санкції. Відсутність затримок із зарплати, на думку О. Білянського, дозволяє реанімувати пеню і підвищити тарифи. Чим це закінчиться для пересічних громадян? Покаже реакція уряду і рішучість органів місцевого самоврядування.