«Структуризація невдоволення»

Згідно з даними соціологічного опитування, проведеного Левада-центром у лютому 2010 року, все більше росіян вважає, що в країні наростає анархія і втрачається порядок. При цьому в Росії зростає кількість прибічників зміцнення державної влади. Майже половина росіян вважає, що найкращий варіант політичного устрою — централізована держава, де керівники місцевої влади призначаються з Москви. Чи дійсно росіяни хочуть більше авторитаризму й менше демократії, яку багато хто асоціює з анархією? Які тенденції насправді розвиваються в російському суспільстві? Про це «Дню» — в інтерв’ю провідного наукового працівника Московського центру ім. Карнегі Лілії ШЕВЦОВОЇ.

— Якщо взяти результати відповідей на окремі питання, то, дійсно, може виникнути враження, що росіяни все більше рухаються в бік ностальгії до жорсткої централізованої авторитарної влади і, більше того, бажають посилення централізму з боку Кремля, проявляють велику підозрілість або, скоріше, небажання сподіватися на самоврядність на місцях. А якщо узяти відповіді в комплексі, то ми отримаємо абсолютно іншу картину. З одного боку, 30% росіян начебто впевнені, що розвиток демократії найточніше описує ситуацію в країні. Але, з іншого боку, 32% вважають, що в країні відбувається зростання анархії, втрата порядку чи встановлення диктатури. 11% вважають, що в країні відбувається повернення до доперебудовних політичних порядків.

Таке розмежування говорить про те, що люди не розуміють, в якій країні вони живуть. Вони не знають, як оцінити політичні режими, політичну систему. Вони абсолютно дезорієнтовані. А ось деякі інші результати опитувань дають точнішу відповідь про міру цієї дезорієнтації. Наприклад, 85% опитаних вважають, що вони ніяк не впливають на прийняття державних ухвал. Ще 62% вважають, що вони можуть покладатися лише на себе і, загалом, не повинні вступати в жодні контакти з владою. 77% опитаних не хочуть брати участь у політиці і вважають, що вони нічим не зобов’язані державі.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що ці опитування говорять про деморалізацію суспільства, втрату вектора, про стан дезорієнтації. Але, понад усе, опитування говорять про те, що суспільство та влада перетворилися на дві самостійні галактики, які рухаються за невизначеними траєкторіями, але вже точно не в одному напрямку. Це свідчить про поглиблення деградації політичної системи, яка не може вступити в контакт із суспільством і живе автономним життям, а також про те, що вперше сталося не лише посилення пасивності російського суспільства, а, в принципі, й послаблення патерналізму. Люди живуть самостійно від влади. Переважна більшість росіян не хочуть мати нічого спільного з цією владою. Вони вже навчилися жити самостійно. Яким може бути результат руху цих двох галактик? Поза сумнівом, поглиблення розриву між владою та суспільством і поглиблення кризи між владою та суспільством. Поки що люди не готові активно чинити опір владі й активно змінювати стан справ.

Результати опитувань свідчать про несприятливі настрої в суспільстві, вони повинні викликати серйозну стурбованість у влади, яка вже не може контролювати посилення розриву.

— На таких протестних настроях повинна з’явитися якась сила, яка могла б запропонувати російському суспільству альтернативний шлях розвитку. Але, як показали регіональні вибори 14 березня, голоси набирають комуністи й зовсім не чути ліберальних сил.

— Ви добре вловили суть проблеми. Зараз виникла ситуація, яка свідчить про те, що система деградує і втрачає підтримку в суспільстві. І це відбувається тоді, коли не виникла масова й схвалювана більшістю або, принаймні, значними верствами населення альтернатива. Адже система загниває й починає розсипатися, я кажу, перш за все, про ставлення росіян до МВС і міліції, без жодного тиску ззовні.

Звичайно, існує політичний вакуум. Поки що немає жодної сили, яка б структурувала соціальні емоції, фрустрації, незадоволеність і розчарування. Є безліч невеликих сил. Серед легальних парламентських партій є комуністи, ЛДПР, «Справедливая Россия», але жодна з цих сил не може претендувати на альтернативу, яка може консолідувати 70% населення, яке вже в самостійному човні. Природно, на місцях інколи беруть гору комуністи, інколи люди, які висувають себе як альтернативу «Единой России». Цікаво, що партії нагорі, в тому числі — комуністи, настільки зручно влаштувалися серед системних партій, що вони перестають контролювати діяльність своїх низових організацій. А на місцях, як показує приклад Курська і, перш за все, Уральського регіону, починає відбуватися консолідація місцевих політичних сил. Комуністи, есери, ліберал-демократи, залишки ліберальних партій, включаючи залишки «Правого дела», «Яблоко», нарешті Об’єднаний громадянський фронт, виступають разом на підтримку кандидата, який протистоїть «Единой России». Саме таким чином було обрано мера Іркутська. Ці вибори представника, альтернативного кремлівській партії, свідчать про те, що ми маємо вже початок тенденцій спонтанної консолідації розрізнених фрагментованих політичних сил, які залишилися від минулого й таких, що починають своє виникнення вже зараз проти кремлівської бюрократії.

Наразі не ясно, в якій мірі розвинеться далі ця тенденція. Але ясно одне — населення, поки що, спонтанно починає підривати основи системи, спонтанно виступає проти обридлих «ведмедів» (символ кремлівської партії «Единая Россия» — ведмідь. — Авт.). І багато залежить від того, чи станеться злиття дуже важливих чинників: особи, ідеї, куражу, соціальної енергії в одному місці, яке може привести до виникнення більш-менш організованої політичної альтернативи. Поки що ми маємо справу з досить спонтанним процесом структуризації невдоволення.