Сума банкрутства

Дарма що літо; дарма що спекотно: Національна спілка кінематографістів України вирує від обурення, невдоволення та благородного гніву.

Сплеск праведних пристрастей, як водиться, спричинила чергова ініціатива Міністерства культури та туризму (інших заклятих друзів Спілка, судячи з усього, не має), підкріплена наказом міністра Білозір — реорганізувати Національну кіностудію художніх фільмів імені Довженка, Національну кінематеку України, Українську студію хронікально-документальних фільмів, Українську студію анімаційних фільмів, Національний центр Олександра Довженка в єдину структуру — державне господарське об’єднання «Компанія «Довженко-фільм».

Ця акція настільки схвилювала професійних творців, що вони просто посеред сезону відпусток зібрали позавчора в Синьому залі київського Будинку кінематографістів прес-конференцію з цього приводу, на яку запросили як журналістів, так і представника протилежної сторони — першого заступника міністра культури й туризму Владислава Корнієнка.

У своєму вступному слові глава Спілки Борис Савченко не витрачав часу на натяки й еківоки, а прямо заявив: «У нас уже залишилося те, чого ми не згодні віддавати... Сьогодні в нас залишився останній редут — наші студії». Пригадавши про золоті часи радянського держзамовлення — щороку кіно України давало до бюджету 200 млн. радянських карбованців, із яких 60% ішли на зміцнення матеріально-технічної бази кіновиробництва, а 40% — на решту гуманітарних галузей, Борис Савченко резонно зазначив, що нині панують ринкові відносини, проте українське кіно до них не готове, а Міністерство культури нічого не зробило для того, щоб якось просунутися на цьому тернистому шляху. Більше того, «за півроку в нас не було жодної єдиної ділової зустрічі з керівництвом країни». Максимально високий рівень — віце-прем’єр із гуманітарних питань Микола Томенко. Причому горезвісний наказ (№467) з’явився через три дні після останньої зустрічі з чиновником. Проблема ж полягає в тому, що кіно створюється зусиллями чотирьох груп — творців, виробникiв, інвесторiв й користувачів, але перша, найважливіша група, свого майна не має, на відміну від інших. А наказ просто руйнує кінематограф і при цьому не переводить його на ринкові рейки.

Дров до багаття підкинув і «союзний» юрист Григорій Гінзбург: виявляється, згідно з Положенням про Міністерство культури й мистецтв України, таке міністерство взагалі не має повноважень для реорганізації вже наявних або створення нових підприємств, тим паче — студій зі статусом Національних. Помітно, що наказ складав юрист, який, однак, не має уявлення про специфіку культурної галузі. І взагалі — нині найпоширеніші злочини — у сфері нерухомості та землі, тож пан Гінзбург прозріває тут чиїсь корисливі інтереси: «боронь Боже, за цим наказом стоять ті, хто зазіхає на землю».

У свою чергу Владислав Корнієнко пояснив позицію міністерства. Почав він із того, що установа, в якій він працює, саме перебуває в стадії докорінної реорганізації — з Міністерства культури і мистецтв у Міністерство культури і туризму. Немає ще навіть нової відомчої печатки й відповідного Положення, що регламентує діяльність міністерства. У рамках же цього перетрясу затівається й створення нового державного органу, що займатиметься виключно справами кіно. А що стосується концерну «Довженко-фільм», то він створюється в жодному разі не для нехтування чиїмись майновими правами. Усі п’ять об’єднувальних студій залишаться юридичними особами, а концерн стане підприємством, яке буде посередником між міністерством й об’єктами господарювання, яким студії і є. Більше того, «Довженко-фільм» візьме на себе вкрай обтяжливі для міністерства, але такі ж важливі для кінематографістів питання держзамовлення на нові картини, управління майном тощо. І загалом подібна практика корпоративного управління у сфері кінематографії надзвичайно поширена у світі.

Прес-конференція тривала досить довго, але всі виступи так чи інакше зводилися до цих двох позицій. «Союзники» нападали, міністерство захищалося. У принципі, все. Лише насамкінець кілька зауважень.

Особисто мені наша Спілка кінематографістів (або міністерство — на вибір) здається постарілим домашнім тираном. Колись старий був сильний і наділений владою. Порядки в оселі встановлював суворі, вимагав беззаперечного підкорення, і правота його була абсолютною, хоч би які дурниці та підлості він говорив або робив. Дітей він виховував по-своєму, улюбленим «старим козацьким способом», тобто за допомогою принизливої лайки, важкого ляпасу та ременя. Будь-яка неслухняність, будь-яка помилка (або те, що йому таким здавалося) каралася дуже жорстоко, жодні думки, крім його власної, до уваги не бралися. При цьому сам старий міг дозволити собі багато чого, але перед вищестоящими стариками гнувся та кланявся з гнучкістю безмежною. Минули роки. Діти виросли й пішли, а будинок старого став пусткою. Але йому все ще здається, що він всемогутній, що він, як раніше, абсолютно правий, і його нинішнє становище — це, звичайно ж, підступи його ворогів (серед яких можуть виявитися цілі нації та країни, в тому числі, його власна), а діти — просто невдячні, жорстокі підлітки, хоча в дітей уже давним-давно свої діти й свої сім’ї, де панують абсолютно інші, вільні порядки, старому зовсім незрозумілі. «Ви всі ще до мене повернетеся, приповзете!» — гримить дідуган, як і раніше, звучним, добре поставленим голосом. Але його ніхто не слухає, крім подібних йому. І старий боїться. Ні, не самотності — а тієї ж свободи. І продовжує сидіти у своєму напіврозваленому будинку, добровільній в’язниці, ні на що не придатний, нікому не потрібний. Справа за малим — вийти на волю, але ж ні: тоді ж доведеться відповідати і за свої слова, і за свої вчинки. А головне, доведеться визнати своє банкрутство, визнати, що всі його монументальні істини, колосальні ідеї та зворушливі словеса виявилися пустушками.

До чого такі притчі — в газетній статті?

А інакше вже й не можна. Інакше не доходить, та й немає бажання повторювати одні й ті ж факти в бозна-який раз.

А що стосується концерну — нехай організовують або реорганізовують. Гірше не буде, краще також. Від перестановки місць доданків банкрутство не міняється.