Так перемагають!

За виграний матч у футболі дають три очки незалежно від того, з яким рахунком закінчилась гра — хоч 1:0, хоч 15:10. Та футбол вище статистики. Уявімо на хвилину, що команда України мала б на сьогодні на Кубку світу ті ж самі три очки, так само програвши іспанцям і вигравши в саудівських аравійців, але не з рахунком 0:4 й 4:0, а, приміром, 0:1 та 1:0. Тоді б у нас були зовсім інші емоції, зовсім інший настрій. На те він і Кубок світу, щоб тут не працювали звичні тактики й стратегії. Кожна гра на такому турнірі входить до футбольної й не тільки футбольної історії. І тому на аренах відбуваються дивовижні речі, відбувається те, за що світ любить футбол.

Напередодні матчу Україна — Саудівська Аравія німецька преса практично нічого про нашу команду не писала. Не заслужили — раз, і до «великих» не маємо відношення — два. Тож поки ми — не Бразилія й не Німеччина, про нашу збірну говоритимуть лише тоді, коли ми перетнемо шлях комусь із команд подібного масштабу. Іспанія, як відомо, пройшла Україну не занадто напружуючись. Ось і віднесли нас до розряду екзотичних країн, які приїхали на Кубок світу, аби бути тлом для фаворитів.

Звісно, виконувати роль декорацій на головному світовому футбольному спектаклі не хочеться нікому. У команд України й Саудівської Аравії був шанс повернутись до числа учасників реальної боротьби. Задля цього слід було успішно провести другу гру на турнірі.

Перед грою в Гамбурзі, віддаленому майже на 300 кілометрів від Берліна, здивувала практична відсутність арабських фанатів. Повболівати за чи не найбагатшу на душу населення країну світу на футбол приїхали лише кількасот людей із зеленим прапором ісламу. Уперше в історії наша національна команда почувалася на закордонному стадіоні ніби вдома. Хороша ознака — на молодіжному чемпіонаті Європи в Португалії наших на трибунах теж було більше за всіх. А вплив публіки на гру команд у таких турнірах переоцінити неможливо.

Як тут не згадати знервованих українських футболістів на першому для них поєдинку Кубку світу. Чим більше тоді намагалися окремі гравці зіграти добре, тим гірше це в них виходило. Тепер, слід гадати, період адаптації закінчився. Прийшов час хвилюватися арабам, які зіграли практично так само, як наші з іспанцями. Паралелей скільки завгодно — перший гол після кутового пропущений у ближній кут воріт на перших хвилинах, другий м’яч, забитий нелогічним ударом з-за меж штрафного майданчика, й другий тайм, в якому гра команди повністю розвалилася. Хоч бери й переписуй звіти про нашу гру з іспанцями, ставлячи наших на місце іспанців, а арабів на місце наших. Навіть спроба арабів забити бодай один гол на останніх хвилинах була такою ж невдалою, як і в українців у матчі чотири дні тому.

Чи можемо ми тепер говорити, що суперник був настільки слабким? У жодному разі. Просто аравійці потрапили в ту ж психологічну ситуацію, що й наші на початку турніру. Набравши перед цим одне очко, Саудівська Аравія випереджала Україну в турнірі й навіть нічия робила для них досить реальною перспективу продовжити боротьбу в наступному колі змагань.

З такого щастя й вийшла на поле біло-зелена саудівська команда на смерть переляканою. І молитва, яку на славу Аллаху сотворили набожні араби буквально перед грою, не допомогла.

Наші ж вийшли на поле із зовсім іншим настроєм. Утрачати не було чого, а показати себе практично своїй публіці дуже хотілося всім. У порівнянні з першою грою, наш тренер О. Блохін зробив чотири заміни. До дискваліфікованого за вилучення з поля Ващука приєдналися на лаві запасних Єзерський, Ротань та Гусін. Замість них у стартовому складі вийшли Свідерський, Калиниченко, Ребров та Шелаєв.

Було помітно, що команда настроєна на гру як слід. Залишалося лише трохи удачі. І удача прийшла. Після поданого Калиниченком кутового, м'яч ударився об ноги Русла й несподівано проскочив проміж ніг арабського воротаря. Отаким став історичний перший м'яч України на фіналі Кубка світу. Символічно, що забив цей м'яч захисник. Тому що Саудівську Аравію перемогли не окремі зірки нашої збірної, а вся команда. Наші хлопці відчували, як трибуни спонукають їх рухатися вперед, і відповідали взаємністю. Тим більше, що суперник не дуже заважав українцям показувати свою майстерність.

Організатори назвали гравцем матчу Калиниченка, який забив гол і зробив результативні передачі Русолу та Шевченку. Та навряд чи варто когось виділяти в цій грі з української команди. Це була гра-повернення, гра-відповідь, гра-дзеркало. Переконлива перемога після дошкульної поразки, море переживань, суміш радості й розчарування, одним словом — повний спектр усіх можливих у футболі переживань. Ми вже не дарма з'їздили до Німеччини.

Щодо заключної гри проти Тунісу, в якій українцям, аби пройти до наступного кола, слід усього лише не програти, гадаю, краще поки що помовчати. Заспокоїти нерви й спокійно чекати п'ятниці, щоденно дивлячись захоплюючі матчі Кубка світу.