Тарас ЧОРНОВІЛ: «Костенківці» мають вибрати між націонал- демократами та «Батьківщиною»

— Я не висловлював би особливої тривоги з приводу ситуації в Русі. Стан партії практично незмінний з часу подій 1999 року, після яких становище в Русі стабілізувалося. Це не є достатньо позитивним, позитивом був би рух уперед. Але є всім відомі об’єктивні обставини — розкол, загибель В’ячеслава Чорновола, жорстке торпедування з усіх боків. Ці обставини не дають підстав для занадто бурхливого поступу. В таких умовах навіть збереження Рухом своїх позицій можна вважати успіхом. До активу партії в останній час я відніс би те, що в об’єднавчих процесах, які йдуть у правому таборі, Рух виступає точкою кристалізації. Ми підтвердили блок iз партією «Реформи і Порядок», і до цього блоку вже офіційно приєднується Конгрес Українських націоналістів. Подальше об’єднання і блокування має проходити спокійно, без поспішних заяв, які згодом важко підтвердити.

— Для Руху зараз важливий інший об’єднавчий процес. Адже існування двох Рухів об’єктивно шкодить обом партіям.

— В цьому питанні оптимізму менше, але є надія, оскільки потребу об’єднання Руху відкрито не заперечує ніхто. Але коли доходить до реальних кроків, виникають проблеми. Мені здається, що нездатність ці проблеми подолати зумовлена неправильним принциповим підходом. І це стосується не тільки наших партій, а й усього політичного спектру, де теж розколюються частіше, ніж об’єднуються. Є помилкова думка, що об’єднавчі процеси можна забезпечити в Києві, а внизу вони підуть потім автоматично. Переконаний, що нічого подібного бути не може. Реальним буде лише об’єднання, яке йде знизу. В тих областях, де сьогодні є нормальні відносини між організаціями НРУ і УНР, де немає жорстких протиріч або є відверте домінування однієї організації, а друга або малочисельна, або маловпливова, вже сьогодні можна створювати твердий блок двох рухівських партій і звідти йти наверх. Показовим буде «форум єднання», що пройде на Львівщині 3 грудня, у Золочівському районі. Там відносини між організаціями НРУ і УНР ідеальні для об’єднання у блок. Що стосується особливо конфліктних областей, то це питання якось вирішиться з часом, я навіть не берусь прогнозувати як. Можливо, відпадуть певні лідери, можливо, певні організації відійдуть до інших партій. Але ці процеси не варто форсувати.

— Чи не легше було б це робити, коли в Народному Русі був лідер, здатний реально його об’єднати?

— Руху постійно нав’язують проблему лідерства. Ця проблема є у кожній партії, але в Русі така проблема серйозно не стоїть. Може, ближче до з’їзду почнуться дискусії. На сьогодні лідер у партії є — це Геннадій Удовенко. Партія ним задоволена, політична лінія лідера, всієї партії і членів керівництва Руху співпадає. Говорити про наступника Удовенка вважаю некоректним. Хочу наголосити на цьому і тому, що в деяких газетах запустили інформацію, ніби Тарас Чорновіл агітує зараз за обрання того чи іншого кандидата на посаду голови Руху. Я категорично проти того, щоб починати зараз пряму дискусію на цю тему. Можливо, доцільна дискусія щодо того, хто потенційно може бути висунутий лідером Руху, з яких причин він підходить чи не підходить. Така моя позиція.

— Виходить, що гострих проблем у партії немає?

— Серйозною проблемою Руху я вважаю те, що ми втратили наступальність. Це відрізняє нинішній період від того періоду, коли партію очолював Вячеслав Чорновіл. Відчувається нестача достатньої кількості молодих лідерів. Замкнене коло утворюється: молоді не йдуть, побачивши, що Рух став більш пасивним, а пасивним він стає від того, що до партії не приходять молоді, активні люди.

— Якщо некоректно, на вашу думку, говорити про наступника Геннадія Удовенка, то чи можна говорити про можливого кандидата на роль лідера об’єднаного Руху, якщо партія раптом знову об’єднається. Погодьтесь, що об’єднання реальне тільки за наявності яскравого і потужного лідера.

— Ні в цьому році, ні в найближчій перспективі я такої людини не бачу. Через рік, можливо, хтось з’явиться. А поки такого лідера немає, я настоював би на варіанті об’єднання двох Рухів у тісний блок, який приймає спільні рішення, проводить спільний курс, але кожна партія зберігає своїх лідерів і структури. В таких умовах процес об’єднання проходитиме нормально, природно. Прискорити його — означає спричинити низку нових проблем як у Києві, так і на місцях.

— Яка ваша оцінка діяльності Руху у парламенті?

— Нашу позицію всерйоз чують у парламенті лише тоді, коли ми блокуємося з іншими нацiонально- демократичними силами. Згадайте питання про вихід із мiжпарламентської асамблеї СНД, про реабілітацію воїнів ОУН—УПА, які і комуністи, і частина більшості не хотіли ставити у порядок денний. Я називаю саме ці політичні питання, бо вони більше кидаються в очі. Сам Рух не зміг би відстояти свою позицію. А коли проголосували одностайно три фракції, НРУ, Реформи— Конгрес та УНР, які загрожували заблокувати роботу парламенту, наші вимоги були задоволені. Ми по ряду питань маємо відмінні позиції з УНР, але у більшості випадків спрацьовує наша спільна національно-демократична ідея і ми голосуємо однаково.

— А чому ця ідея по-різному спрацьовує щодо ставлення НРУ і УНР до партії «Батьківщина» і особисто Юлії Тимошенко?

— Я думаю, що перед УНР таки постане питання: чи вони в національно-демократичному таборі, чи вони є «під Батьківщиною», тобто в трохи іншому таборі. Юлія Тимошенко працює в уряді Віктора Ющенка, який ми підтримуємо, але блокуватися з нею, як з політичною особистістю, як з лідером партії, партії націонал-демократичного крила не мають права. В УНР так вважає більшість і тільки кілька людей відстоюють блокування з «Батьківщиною». В парламенті у двох Рухів є більше того, що єднає, ніж того, що роз’єднує.

— А як з парламентською більшістю?

— Більшість існує як все, що створено під батогом. Оскільки батіг ще досі занесений, та частина, яка тільки під батогом пішла підтримувати демократичні ідеї, буде так-сяк працювати. Коли батіг забирають, всі знову стають на себе схожими. Це можна простежити щодо ряду законів: де Президент «натиснув», а де попустив. У другому випадку частина більшості, як правило, голосує спільно з комуністами.

— А про що тоді свідчить голосування у «справі Жердицького», коли партнери по блоку НРУ— ПРП проголосували діаметрально протилежно?

— Я особисто був проти запропонованої постанови і не голосував. Вважаю, що Жердицькому перед арештом слід було надати можливість виступити у Верховній Раді. Варіант Пастернака, коли заявляли, що «роману не читав, але скажу...», мене не влаштовував. Партія ж вирішила підтримати проект постанови, поставлений на голосування першим, оскільки він все одно був би прийнятий, а партію звинуватили б у тому, що вона проти притягнення депутата до відповідальності. Рух же, як відомо, завжди виступав за повне скасування депутатської недоторканності.

— Ваше ставлення до критики уряду Ющенка з боку окремих членів більшості. Адже уряд Ющенка є і урядом Кучми, якого ніби всі підтримують?

— Всі випади проти Ющенка є чистої води політиканством. Я впевнений, що ніхто зараз не буде знімати прем’єра, і уряд працюватиме і до нового року, і, можливо, весь наступний рік. Всі розуміють, що зупинка запущених Ющенком механізмів реформ буде катастрофою. Все міняти можна було торік, коли економіка стояла, тепер же зміни будуть палицями у колеса позитивних процесів, започаткованих урядом. Інша річ, що в «уряді молодих реформаторів» далеко не всі є молодими і далеко не всі — реформаторами. Але це проблема Ющенка. Він здатний, коли треба, проявити характер.

— Ви людина у Верховні Раді нова. Чи змінилось ваше уявлення про роботу парламенту у порівнянні із часом, коли ви не були депутатом?

— Не така вже я й нова тут людина. Я досить довго працював із документацією, яку вів мій батько В’ячеслав Чорновіл, через мене пройшло дуже багато парламентських справ. Потім я працював помічником-референтом Геннадія Удовенка, часто був тут присутній. Уявлення змінилось тільки щодо певних деталей. Те, що в парламенті занадто багато брудної політики, звичайно, вражає. Особливо тоді, коли на слово повіриш, а потім виявиться, що там є такі глибинні мотиви, які дійсно хапають за серце. Але в таких випадках я звинувачую себе. Звинувачую в тому, що повірив якійсь людині, якійсь групі депутатів, якійсь партії. Можливо, це звучить наївно і смішно, але мені не хочеться бути брудним політиком. Я або говорю, що думаю, або мовчу. Кривити душею не вмію, тому мені нелегко буде у це все інтегруватися. Переконаний, що іноді правду говорити дуже вигідно, але й коли невигідно, її теж треба говорити.