Таємниця лікарської помилки

Американці невесело жартують: люди в білих халатах у дев’ять тисяч разів небезпечніші за пістолет. У США працюють 700 тис. лікарів і щорічно реєструють близько 1500 смертей, пов’язаних із лікарськими помилками. Водночас на руках знаходиться 80 млн. одиниць вогнепальної зброї. І щороку фіксують близько 1200 смертей, пов’язаних із її застосуванням. Оскільки далеко не в кожного є пістолет, а лікуються абсолютно всі, американці прийшли до такого невтішного висновку.

Зрозуміло, це всього лише чорний гумор, але народився він саме тут не випадково. Щорічно лікарські помилки обходяться бюджету США в 29 млрд. доларів. Із завидною постійністю уряд країни заявляє про необхідність комплексного аналізу кожного випадку, а тим часом активісти опублікували навіть цілу книгу лікарських помилок.

Зате жителів пострадянського простору відвертими у цьому питанні не назвеш. Коли представники ВООЗ зажадали у російських лікарів звіт про те, як часто вони помиляються, імениті професори заявили, що такий стриптиз їм ні до чого. Мовляв, факти ці — надбання лише закритих медрад й оприлюднювати їх безрозсудно.

В Україні статистики допущених медиками помилок також не знайдеш у жодному лікувальному закладі. Практикуючі лікарі, які наважуються говорити на цю тему, ставлять неодмінну умову — анонімність. Прийняття Етичного кодексу, що регулював би цю проблему, з року в рік відкладають «на потім». А про свої права пацієнтам залишається лише здогадуватися, адже закону, який би регулював їхні взаємовідносини з лікарями, досі немає. Оприлюднюють лише справді голосні випадки. Наприклад, багато хто пам’ятає, як у Донецькій області померла восьмимісячна дитина через те, що нетвереза медсестра не надала вчасно допомогу і до того ж ввела прострочені ліки. На стоматологічному кріслі у Сумах від передозування знеболювального зупинилося серце семирічної дівчинки. У Черкаській лікарні лікарі під час операції допустили «огріх», і півтора року пацієнтка проходила із «забутою» в животі медичною лопаткою. Вражає й переливання зараженою ВІЛ-інфекцією крові, і те, як «швидка» возила пацієнта в критичному стані з однієї лікарні до іншої. Коли ж його, нарешті, привезли до реанімації — було вже пізно.

Цікаво, що у більшості цих (і цілої низки подібних) випадків ніхто нічого так і не зміг довести. Юристи признаються, що подібних справ намагаються уникати, оскільки виграти їх без допомоги фахівця в білому халаті майже неможливо. Ось, наприклад, і на обговоренні «сумської справи» ніхто з лікарів не викликався допомогти матері померлої дитини і посприяти тому, щоб провину стоматолога було доведено. У кулуарах медики кажуть, що лише одиниці можуть відступитися від мушкетерського девізу. І навіть усвідомлюючи злочинну недбалість колеги, не свідчитимуть проти нього в суді. Тому, говорить голова Миколаївської лікарської асоціації, що займається захистом прав пацієнтів, Віктор Глуховський, у більшості випадків справа закінчується в кабінеті головного лікаря. Щоправда, заради справедливості слід відзначити, що минулого року в Миколаєві двом пацієнтам все ж вдалося досягти успіху. Але, зі слів В. Глуховського, зважаючи на відсутність у країні незалежного етичного комітету, який займався б розглядом скарг на лікарські помилки, шанси на перемогу у позивача мізерні. В Ізраїлі, наприклад, до таких питань зуміли підійти ефективно. Там, в етичному комітеті у розгляді скарги беруть участь шість осіб — два лікарі (один з них — працiвник звинуваченої установи), юрист, психолог і представник громадської або релігійної організації. Це дозволяє обговорювати питання не тільки мовою медичних термінів, але й етики та моралі.

До речі, за відсутності в Україні чіткого визначення поняття «лікарська помилка» керуватися часом доводиться виключно нормами моралі. Спираючись на практику, сьогодні під лікарською помилкою розуміють неправильно постановлений діагноз і вибір методів лікування, які у результаті заподіяли шкоду пацієнту. Звідси бачимо, що безуспішність лікування аж ніяк не є лікарською помилкою. Навіть якщо медик поставив неправильний діагноз, але при цьому призначене ним лікування не погіршило стан, пацієнт не може висунути жодної претензії.

Наприклад, якщо хворий якийсь час самостійно боровся з болями у спині, а потім прийшов до лікаря, виклав кругленьку суму, але не отримав результату, то жоден юрист не візьметься за цю справу.

А для доказу того, що саме лікар винен у погіршенні стану хворого, необхідно підняти всю історію хвороби, рецепти, чеки, порівняти дати... Американці, які приділяють питанню лікарських помилок підвищену увагу, констатують, що останнім часом рішення не на користь пацієнта почастішали. І це зважаючи на те, що й американські пацієнти, і німецькі (у Німеччині щорічно фіксують у середньому 200 тисяч скарг на лікарську помилку) свої права знають. Починаючи з того, що можуть самостійно обирати лікувальний заклад і лікаря, та закінчуючи тим, що жодне рішення або дія лікаря не можуть залишатися для хворого таємницею.

Вимогу відвертості лікаря перед пацієнтом, до речі, зафіксовано у проекті українського Етичного кодексу. Його автор — президент всеукраїнського лікарського товариства, академік АМНУ Любомир Пиріг вважає, що причини лікарських помилок у нашій країні переважно об’єктивні. Адже всім відомо, що щонайменше половина всього діагностичного обладнання вже давно повинна «піти на заслужений відпочинок». Звідси неправильний діагноз, невірно підібране лікування і невтішний результат. Крім цього, вважає Л. Пиріг, лікарні повинні вести чітку статистику помилок — притому розмежовуючи їх на об’єктивні (через застаріле обладнання) і суб’єктивні. У такому випадку пацієнт уже заздалегідь знатиме, з закладом якої якості має справу, і відповідно робитиме висновки. Якщо ж до цього додати ще й загальнообов’язкове медичне страхування, то відбулася б санація системи охорони здоров’я загалом. Як наприклад, нині відбувається з приватними страховими компаніями — зацікавленість у власному прибутку сприяє тому, що вони укладають договори лише з тими клініками, де працює надійний персонал. Адже в іншому випадку пляма лягає і на «мундир» страхувальників.

Безумовно, конкуренція посприяла б і підвищенню кваліфікації самих лікарів. Голова комітету ВР з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Микола Поліщук неодноразово підкреслював, що Україна не має нiяких підстав гордитися великою кількістю лікарів. Мало того, що деякі хірурги вже сьогодні оперують по два рази на місяць (що абсолютно неприпустимо для фахівців такого профілю), та ще наявність «контрактників» призвела до того, що пропозиція як мінімум удвічі перевищує попит. Тоді як у глибинках один лікар — на три населенi пункти, стоматологи, гінекологи, венерологи і хірурги з’являються, як гриби після дощу. І далеко не завжди відповідної кваліфікації.

До речі, в глибинках лікарська помилка справді пов’язана переважно з об’єктивними чинниками. Як розповідає лікар, що працює в одному з населених пунктів Івано-Франківської області, попри все своє бажання вона не в змозі надати допомогу всім, хто її потребує. Крім того, що в сільській місцевості медсестра часом виконує функції лікаря, відсутність транспорту і бездоріжжя не дозволяє добратися до пацієнта вчасно. Ненадання медичної допомоги розцінюється як лікарська помилка, і тому в таких умовах вона стала вже нормою. Зрозуміло, у разі погіршення стану хворого або, не дай Боже, смерті, родичі звинувачують лікаря. А його чекає щонайбільше позбавлення зарплати на кілька місяців.

У містах лікарі вже звикли до претензій пацієнтів. Головлікар однієї із столичних поліклінік говорить, що щотижня до нього приходять скаржитися пацієнти. При найближчому розгляді з’ясовується: або хворий не приймав прописаних лікарем ліків, або приймав, але не тими дозами. Водночас лікарі обурюються — мовляв, за 200 гривень я ще й скандали повинен вислухувати. «У нас немає законів, що регулювали б взаємовідносини лікаря і пацієнта, ось вони і реагують неадекватно на кожну ситуацію», — пояснює головлікар.

А щодо законів, ймовірно, незабаром крига скресне. У комітеті ВР з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства знаходиться закон «Про права пацієнта». Обіцяють прийняти, нарешті, й Етичний кодекс лікаря. А вже після канікул депутати мають намір розглянути у третьому читанні закон «Про загальнообов’язкове соціальне медичне страхування». Ось чи тільки зможе наявність законів створити незалежні експертні комісії і примусити людей у білих халатах відповідати за свою роботу і відкрито обговорювати свої помилки — запитання поки риторичне.