Театр «стрімкого мислення»

— Сезон був напруженим і досить плідним. Ми випустили дуже важливу для нас виставу «Насмешливое мое счастье», поставлену за п’єсою Леоніда Малюгіна. Тим більше, що цей рік оголошено ЮНЕСКО Роком А. П. Чехова (100-річчя від дня смерті). В історії нашого театру вистава «Насмешливое мое счастье» вже стала легендою. Вона йшла 18 років! Була довгожителем репертуару. Ми вирішили відновити популярну виставу, тому що думки Чехова сучасні і, сьогодні. У ролі Антона Чехова виступив народний артист Росії і України В’ячеслав Езепов, який 1966 року вперше зіграв цю роль на сцені нашого театру. У ролі Ольги Кніппер-Чехової виступила Лариса Кадочникова, брата Олександра Чехова грає Микола Рушковський (ці актори також грали в тій постановці). Єдиним новачком, що ввійшов у виставу, стала Наталя Доля (Ліка Мізінова). Для нас «Насмешливое мое счастье» — важлива робота. У ній ми віднаходимо дещо нову методологію акторської гри, стрімкого мислення. А це непросто для актора. Сценографію зробив Давид Боровський — видатний майстер другої половини ХХ століття не тільки в Україні і Росії, але й у Європі. Мене тішить, що виставу високо оцінили глядачі та критики.

У нашій афіші з’явилася вистава-римейк — «Деревья умирают стоя» Алехандро Касона (режисер Ірина Барковська). Вона йшла в нашому театрі півстоліття тому. Тоді головні ролі грали Євгенія Опалова і Віктор Халатов, а в новій версії — Валерія Заклунна і Юрій Мажуга. Це дуже цікава і людяна п’єса. Колись головну роль молодого героя (директора) грав Микола Рушковський, а зараз Кирило Кашліков.

Третьою прем’єрою і досить успішною, стали «Волки и овцы». Знамениту п’єсу Олександра Островського поставив Аркадій Кац — чудовий режисер. Він 25 років очолював Російський театр у Ризі, потім став режисером Московського театру ім. Вахтангова. Наша вистава була приурочена до Року Росії в Україні. Театр Російської драми має національний статус і хотілося, щоб російську класику було репрезентовано в нашому репертуарі. Постановка робилася в дуже стислі терміни, але на якості вистави це не відбилося. У «Волках и овцах» цікаві акторські роботи зробили Наталя Кудря (Купавіна), Тетяна Назарова (Мурзавецька), Віктор Алдошин (Чугунов). Успішно дебютував на нашій сцені молодий актор В’ячеслав Ніколаєнко (Мурзавецький).

Ми поставили дивовижну і складну, але на мій погляд, одну з кращих п’єс сучасної драматургії — «Валентинов день» Івана Вирипаєва. П’єса, особисто мені, близька ще тим, що її присвячено Михайлу Михайловичу Рощину. Драматург зберіг рощиновських персонажів із п’єси «Валентин и Валентина» і досліджує їхні долі від 20-річного віку до старості. Вийшла безжальна фантазія про те, до чого приходять герої. «Валентин и Валентина» написана Рощиним у 1970 році. О тій порі ми жили з письменником в одному гуртожитку, в одній кімнаті, в Москві. Він читав мені окремі сцени п’єси. Я навіть почав репетиції цього твору в Театрі ім. Л. Українки. У виставі були зайняті Наталя Ковязіна, Лариса Кадочникова та ін. Але не минуло й трьох тижнів, як Мінкульт заборонив нам ставити виставу. Наші чиновники від культури вважали тоді, що ми ставимо «дрібну тему», «заплямовуємо радянську людину — будівника комунізму». Хоча в Москві і Ленінграді, а незабаром і в багатьох європейських країнах, п’єса «Валентин и Валентина» йшла на провідних сценах і була дуже популярна в глядача... Нині ж Леонід Остропольський поставив виставу в Театрі під дахом — на нашій малій сцені. А відкрили ми цю сцену напередодні Нового року моновиставою «Александр Вертинский», поставлену Євгеном Лунченком. Не приховую, адміністрація театру дуже боялася, а чи приймуть глядачі цю роботу? Не тільки тепло прийняли, але і практично на виставу неможливо дістати квитки. Мене тішить, що постановку оцінили не тільки молоді глядачі, але і старі театрали й ті, хто ще пам’ятає самого Олександра Миколайовича, як він виступав у нашому місті. Відзначають, як тонко зроблено виставу. Через 20 пісень Вертинського, що виконує Лунченко, вдалося передати непросту долю найпопулярнішого шансоньє, поета, композитора, артиста.

Під «завісу» ми запросили глядачів на комедію Рея Куні «Слишком женатый таксист». Вистава подобається публіці, також, як і «№ 13» цього ж автора. Постановка вийшла іронічною, душевною.

— Після «... таксиста», в середині театрального сезону, Олександр Гетьманський, що виконав головну роль, став «лесинковцем». Досить несподівана ситуація.

— Актор перейшов до нашої трупи з Театру на лівому березі Дніпра. Причому ми запросили Олександра Миколайовича на роль. О тій порі актор був вільний. Але потім у рідному театрі в нього виникла деяка напруженість з керівництвом, і Гетьманський вирішив перейти працювати до нашого театру. Важливо, що його дебют у нас пройшов цікаво. Ми отримали людину творчу і професіонально оснащену. Він фанатично любить свою професію. Я сподіваюся, що Гетьманський посяде гідне місце в трупі і майбутньому репертуарі театру.

— А на якому етапі нині перебуває «Корсиканка» Губача, заявлена на початку театрального сезону?

— Уже чотири місяці йдуть репетиції вистави, а прем’єру все відкладаємо. Актори були зайняті то в одній виставі, то в іншій. Не хочу повторювати знайдене в колег («Корсиканка» йде в театрі «Браво» і Театрі на лівому березі Дніпра). До речі, в останньому чудово грав роль Наполеона О. Гетьманський, але у нас він не зайнятий. У нас в головних ролях Давид Бабаєв і Тетяна Назарова. Гадаю, на прем’єру запросимо глядачів і критиків наприкінці листопада або на початку грудня. П’єса Губача, незважаючи на уявну легкість, важка для постановки. Для нас сценографію зробив Михайло Боровський.

Дуже важливо, щоб цей чудовий художник знов повернувся до Театру ім. Л. Українки. Сорок років тому він був тут головним художником. Я тоді тільки починав свої режисерські досліди. «Корсиканка» — вибір Боровського. Він зробив цікаву сценографію. Вона драматична, пристрасна, скептична. У його сценографії завжди закладено певний таємний знак. І його треба розкрити, підірвати режисеру, а якщо це не відбувається, то вистава розпадається.

— У театральних колах ходять чутки, що «лесинківці» задумали щось епохальне, ставлячи нову версію «Маскараду». Відкрийте трохи завісу таємниці?

— Весь наш сезон було вибудовано під репетиції лермонтовської драми «Маскарад». Це дійсно буде масштабна робота для колективу. Виставу ставить команда з Санкт-Петербурга: Ігор Селін (режисер), Олександр Дубровін (художник), Ірина Лебедєва (костюми). Постановка буде дорогою. Тільки костюмів шиється 150 штук, дуже складні декорації. Вони настільки складні в експлуатації, що ми будемо грати «Маскарад» по два вечори поспіль, щоб не розбирати декорації. У середині червня я подивився прогін вистави. На мій погляд, виходить досить цікаво, а 26 вересня (вже в наступному сезоні) покажемо прем'єру. Робота серйозна, глибока. У виставі зайнято 45 осіб. У головних ролях: Валентин Шестопалов (Арбенін), Ольга Олексій і Аліна Тунік (Ніна), Ольга Сумська (Штраль), Роман Трифонов і Іван Марченко (Звездич), Юрій Гребельник (Невідомий) та ін. У виставі прозвучить чудова музика Глазунова.

— А популярний «Вальс» Хачатуряна, написаний композитором спеціально до драми «Маскарад», у вас буде звучати?

— Ні. Ми не повторюємо уторованих шляхів. У нас в глазуновську музику вкраплено «Вальс-фантазію» Глинки. Режисер, готуючись до постановки, працював в архівах. Виявляється, Олександр Костянтинович Глазунов свою музику написав в 1916 р. спеціально для вистави Мейєрхольда. Тоді Арбеніна грав знаменитий актор Юрій Михайлович Юр'єв. Композитор написав «Вальс», сам стояв за диригентським пультом. На одній з репетицій, у перерві, хитрі і злі оркестранти раптом заграли «Вальс-фантазію» Глинки. Олександр Костянтинович послухав і сказав дати йому партитуру. Потім вирвав з неї свої ноти «Вальсу» і вставив твір Глинки.

— Які вистави ще з'являться в афіші Російської драми?

— Думаю, що зацікавить публіку нова робота актриси і режисера Ірини Дуки «Немного нежності» Альдо Ніколаї. Ось, власне, мабуть, і все, над чим зараз працює наш колектив.

— У наступному сезоні новачків маєте намір приймати до трупи?

— Ні. У театрі є Студія молодих акторів. Там молодь займається акторським тренінгом, сценічною мовою, пластикою. Кращі переходять працювати до трупи. Але я не можу сказати, що зараз у нас спостерігається в студії підйом. Швидше, криза. Вона викликана тим, що торік ми надто сміливо прийняли зовсім різних студійців, що закінчили театральні вузи, але, на жаль, вони погано вписуються в наш театр, його природу почуттів, його технологію, його етику. Мені шкода, але з деякими молодими артистами нам доведеться попрощатися в кінці сезону. Поки нікого не братимемо. Негативний досвід — також результат. Він говорить про те, що в студію треба брати по кілька чоловік однієї школи, з однаковим розумінням мистецтва, тобто однієї команди. Можливо, в наступному сезоні студенти IV курсу Університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого гратимуть для молоді дуже цікаву п'єсу мінського драматурга Андрія Купрейчика «Иллюзион». Цей 25-річний письменник — автор уже 15-ти п'єс. Вони йдуть в різних театрах Росії. Якщо вистава вийде, то ми його включимо в репертуар нашої малої сцени.

— Улітку колектив Російської драми відпочиватиме або плануєте поїхати на гастролі?

— Влітку відпочинемо, а гастролі проведемо восени. Жовтень — у нас місяць гастролей. Міністерство культури РФ запросило нас показати вистави «Насмешливое мое счастье», «Волки и овцы», «Валентинов день» в Москві і Санкт-Петербурзі. Далі поїдемо до Риги і Мюнхена. До Німеччини нас запросили на Чеховський фестиваль. Покажемо «Насмешливое мое счастье». У листопаді у нас відбудуться масштабні гастролі до Львова (глядачі побачать «Каменного гостя» і російську класику), а також виступимо в Донецьку.