Тест на європейськість
З’їзд Руху розставив ще кілька суттєвих акцентів. Зокрема, НРУ задекларував свою готовність докласти зусиль до створення на базі блоку «Наша Україна» «широкої коаліції», яка на президентських виборах наступного року підтримуватиме лідера «НУ» Віктора Ющенка. (Сам Ющенко вшанував рухівський форум своєю присутністю і деякий час сидів у президії поруч із дружиною В’ячеслава Чорновола Атеною Пашко.) Сепаратисти, на думку яких відмова Народного руху від самостійного, позаблокового шляху розвитку загрожує йому розмиттям ідеології і розчиненням у майбутній єдиній партії «ліберального ґатунку», лишилися зі своїми застереженнями у абсолютній меншості. Водночас у багатьох виступах з трибуни форуму наголошувалося на необхідності «повернення» партії її рейтингів 90-х років. Своє реноме опозиційної політичної сили НРУ підкріпив визнанням запропонованих Президентом України змін до Конституції «неприйнятними в цілому» та спрямованими на «ревізію демократичного характеру» чинного Основного Закону і створення, за висловом Г. Удовенка, «президентсько-безпарламентської республіки». Щодо ж вічної, схоже, теми відновлення єдності Руху, то Геннадій Удовенко висловив жаль з приводу того, що НРУ і Українській народній партії (нова назва «костенківського» Українського народного руху) не вдалося — не з вини, мовляв, НРУ — знайти юридичний механізм об’єднання, і пообіцяв, що після виборів об’єднавчий процес буде продовжено. Перший заступник голови УНП Іван Заєць, який представляв на з’їзді цю братню НРУ (хоча б по блоку) політичну силу, згодом зробив спробу виправдатися, однак, наразившись на нетерпляче заплескування, змушений був зійти з трибуни…
«УПЕРЕД, У МИНУЛЕ!..»
До здобутків НРУ Геннадій Удовенко у своїй звітній доповіді відніс, зокрема, зростання чисельності партії iз 18 тисяч (стільки членів, за його словами, лишилося в НРУ після розколу 1998 року) до 31 тисячі 312. Довіру співвітчизників засвідчує, на думку доповідача, той факт, що серед 26 політичних партій, представлених у радах різних рівнів, Рух посідає восьме місце. Що ж стосується влади, то для неї її ставлення до Руху є, за словами голови Львівської обласної парторганізації Ярослава Кендзьора, «тестом на українськість».
Утім, найближчим часом партію слід збільшити, вважає Г. Удовенко, принаймні втричі. «Давайте домовимося, — закликав він делегатів форуму, — кожен рухівець рекомендує до партії двох нових членів, тоді до виборів 2004 року в нас буде 100 тисяч членів.» Паралельно рухівці мусять, підкреслив пан Удовенко, чинити опір охочим створювати «клони» Народного руху — на зразок передвиборних «Чорного вола» або «Народного руху України за єдність». Останній, за інформацією Удовенка, нині намагаються відродити — отже, мовляв, треба бути напоготові…
Завданням НРУ, за словами Геннадія Удовенка, нині є, зокрема, підвищення ідеологічного й організаційного рівнів партійної роботи, «пошук та диверсифікація джерел її фінансування» тощо. Новий лідер партії Б. Тарасюк, у свою чергу, переконаний, що майбутнє Руху неможливе без «формування молодої інтелектуальної еліти та виховання у лавах рухівців своїх молодих партійних менеджерів». «Нормою для кожного рухівського менеджера мають стати, — йшлося у «Основних програмних засадах кандидата на посаду голови НРУ Бориса Тарасюка», — опанування новітніми технологіями, навички в роботі з програмним забезпеченням та знання іноземних мов…» А заступник голови НРУ В’ячеслав Коваль упевнений, що передусім Рух мусить «повернути собі рейтинги 90-х років». До речі, не він один: вітаючи Бориса Тарасюка із обранням головою партії і даруючи йому квіти і пам’ятні подарунки, представниці кількох обласних парторганізацій сором’язливо побажали новому лідеру «вивести Рух на той рівень, на якому він був наприкiнцi 80-х — початку 90-х…» От тільки машини часу, за допомогою якої можна було б виконати це бажання, а також інструкції користувача до неї Борисові Івановичу ніхто не подарував…
«ТРЕТЯ СИЛА»
Одним iз головних практичних завдань НРУ є, за словами Г. Удовенка, робота зi створення на базі «Нашої України» «більш широкої» коаліції, яка, на його переконання, могла б ста ти у нашому суспільстві «третьою силою» (перша і друга, за визначенням пана Удовенка, — це радикали та пропрезидентські партії). Питання щодо кандидата у президенти від цієї коаліції — «єдиного кандидата від демократичної опозиції» — для Руха, як гласить одна із ухвал XIII з’їзду, «вже давно вирішене»: ним «може лише бути лідер блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко». «На нашу думку, — йдеться також в ухвалі, — висування будь-якої іншої кандидатури з-поміж опозиційних сил об’єктивно підвищуватиме шанси на обрання єдиного кандидата від влади. Народний рух України розцінюватиме так ий крок не лише як спрямований проти найреальнішого кандидата, але й як шкідливий для майбутнього України».
До слова, звертав на себе увагу загалом не властивий рухівським зібранням, якщо можна так висловитися, компліментарний стиль цього з’їзду. Дифірамби співали і самi собі: «ще не вмерла Україна, — і не вмре, поки живий в Україні хоча б один рухівець!» (Лесь Танюк), «можливо, в інших партій так багато проблем через те, що їх не очолюють міністри іноземних справ?» (він же), «після тих з’їздів, де ми рвали тіло Руху і терзали серце України, цей з’їзд можна назвати тріумфом. Йдемо в Європу» (Лілія Григорович). І колишньому лідеру: «Геннадій Йосипович — чоловік, генетично відповідальний за завершення розпочатої справи. Сьогодні він її завершив…» (Лесь Танюк), «Удовенко — великий українець» (Віктор Ющенко). І лідеру нинішньому. Однак найбільше панегіриків було виголошено на адресу «Нашої України» в цілому, Ющенка зокрема і навіть уряду, який Віктор Андрійович свого часу очолював. Варто було Лесю Танюку вигукнути з трибуни «Тарасюк — Удовенко — Чорновіл — Ющенко!», як делегати, немов зачаровані, посхоплювалися з місць та довго і бурхливо аплодували. Скориставшись наданим йому одразу після звітних доповідей голови НРУ і його заступників словом, лідер «НУ» розповів своїм шанувальникам, як у нього «занадто дуже серце болить за Україну», закликав їх бути готовими до захисту чинної Конституції і взяти участь у обговоренні подробиць модифікації владної системи за «круглим столом», ініційованим «Нашою Україною». На цьому час, відведений лідером «НУ» на відвідання рухівського заходу, вочевидь, вичерпався. До речі, усім своїм, як кажуть, «неформальним» виглядом (відсутність краватки, розстебнутий комірець сорочки тощо) Віктор Андрійович давав зрозуміти, що присутній на форумі поки що лише як гість, а не як кандидат в «єдині кандидати від демократичної опозиції». Зате Геннадій Удовенко із не притаманною досвідченим дипломатам прямотою оголосив залу, що просить провести «прем’єр-міністра, відставку якого ми не визнаємо і, ймовірно, майбутнього президента України» Віктора Ющенка «майбутнього лідера Народного руху України» Бориса Тарасюка. Наекзальтована публіка відреагувала уставанням і тривалим скандуванням «Ющенко, Ющенко!..» Пригадується, нещодавно щось подібне відбувалося на з’їзді Партії регіонів — тільки там скандували, ясна річ, прізвище іншого Віктора: новообраного лідера партії, прем’єр-міністра України Януковича. Що ж, генетична схильність нашого народу до створення «культів особи» ще довго, напевно, лишатиметься предметом дослідження науковців. Однак чи є вона ознакою нашої «європейськості» — це питання. З другого боку, перше враження про делегатів форуму як про аудиторію, «очищену» від будь-яких домішок «інакомислія», згодом виявилося хибним, — у виступах представників регіональних осередків звучали і критичні нотки: мовляв, керівництво блоку «Наша Україна» не завжди прислухається до голосів iз місць, чим і пояснюється велика кількість прорахунків на останніх парламентських виборах.
«ІНТЕГРАТОР», «СЕПАРАТИСТ» ТА «ТРЕТІЙ ЗАЙВИЙ»
Оскільки підсумок виборів голови НРУ можна було з легкістю спрогнозувати наперед, інтрига полягала не в тому, хто, а в тому, як. Процедура, слід віддати належне її організаторам, була цілком демократичною: дві кандидатури — Бориса Тарасюка і висуванця харків’ян, голови Харківської обласної організації, рухівця із 14-річним стажем Анатолія Семенченка, виступи претендентів із виборчими програмами тощо. Погляди шукачів головного рухівського крісла на політичні перспективи партії виявилися діаметрально протилежними: у той час, як Борис Тарасюк бачить Рух одним із багатьох інгредієнтів «могутнього об’єднавчого процесу», Анатолій Семенченко категорично проти «передчасного» блокування, яке, на його думку, «невиправдано відволікає багато партійних зусиль від нагальної необхідності розвитку партії, а отже — негативно позначається на її іміджеві». Однак цю тривогу поділяють, як з’ясувалося, одиниці.
Моменту визначення передував невеличкий інцидент: представник Подільської районної організації (Київ) Олександр Башук — той самий молодик, який завдячує Геннадію Удовенку визволенням із СІЗО, куди він із товаришами потрапив після штурму офісу Компартії, — заявив, що, оскільки Київська міська організація не підтримала їхнього рішення щодо висунення кандидатом у лідери Руху Олександра Чорноволенка, він — Башук — висуває власну кандидатуру і наполягає на включенні його в список. Геннадій Удовенко, хоча й насварився на свого «підопічного» за «порушення сценарію», проте питання про включення його прізвища у перелік кандидатур на голосування виніс. «За» — 127, «проти» — 554. Рішення не прийнято.
Отже, роль і місце Народного руху України у політичному процесі на період до президентських виборів 2004 року вже, схоже, визначені остаточно. Водночас обрання лідером НРУ Бориса Тарасюка — це, безумовно, сильний хід, який матиме, напевне, відчутні наслідки. Але це вже буде інша історія.
