У напрямі «головного удару»
Учора політичний істеблішмент ламав голову, що робити з комунальним господарством
Різке подорожчання газу в країні та незадовільний стан житлово-комунального господарства змушують державу зайнятися цією проблемою на найвищому рівні. Так, виступаючи на засіданні Ради національної безпеки та оборони в п’ятницю, Президент Віктор Ющенко заявив, що сучасний стан житлово-комунального господарства України являє загрозу національній безпеці країни. На думку глави держави, ЖКГ є «ключовою інфраструктурою нації, від режиму роботи якої залежить політична стабільність та безпека».
У зв’язку з цим Віктор Ющенко пропонує знайти «солідарні позиції, які дали б можливість усім рівням влади виробити спільний план дій виходу з кризи».
Незважаючи на виняткову важливість цієї проблеми, прем’єр-міністр Віктор Янукович зажадав зняття її з порядку денного. Аргументуючи це посиланнями на статті Конституції про те, що дана тема є питанням компетенції виключно Кабміну. З цього приводу Президент Віктор Ющенко заявив, що дане питання може бути зняте з розгляду за тієї умови, що Кабмін визнає, що не готовий відзвітувати перед уповноваженим Конституцією органом про свою діяльність. Але після того як профільний віце-прем’єр Володимир Рибак заявив, що вони готові відзвітувати, питання залишилося на порядку денному.
Можливо, цей своєрідний «демарш» із боку прем’єра викликано побоюваннями того, що зростання тарифів на комунальні послуги може бути використане Президентом як аргумент для відставки глави Кабміну. Але Ющенко з самого початку дав зрозуміти, що політику потрібно залишити за дверима. Оскільки мета засідання РНБО «знайти солідарну дорогу реформування та консолідації комунального сектора України». Політичного характеру цьому питанню надає тільки той факт, що він зачіпає інтереси всього населення. Так прокоментував позицію Президента секретар РНБО Віталій Гайдук на брифінгу за підсумками засідання ради. За його словами, РНБО також визнала, що рівень виконання законодавства з питань формування ЖКГ є незадовільним. І в зв’язку з цим Рада нацбезпеки сформулювала перелік завдань реформування житлово-комунального господарства. Серед пріоритетних Віталій Гайдук назвав такі: розвиток ринкових основ у сфері надання житлово-комунальних послуг шляхом конкуренції, створення сучасних форм самоорганізації населення в цій сфері, поступову заміну пільг і субсидій на адресну допомогу грошовими виплатами та компенсацію вартості послуг і приведення тарифів на ЖКП до економічно обґрунтованого рівня.
Прокоментувати ситуацію, яка склалася в цій сфері, «День» попросив директора Центру соціальних досліджень «Софія», політолога Андрія ЄРМОЛАЄВА:
— Проблеми ЖКГ і проблеми національної безпеки зв’язують два аспекти. Перший — соціальний. Україна високо індустріалізована країна з високо розвинутим індустріалізованим житлово-комунальним господарством. Це передусім проявляється у високому рівні централізації, зокрема в централізованих і розвинених комунікаціях, яким потрібне високотехнологічне обслуговування всього цього комплексу.
Окрім того, у нас існує значне за чисельністю міське населення, яке проживає досить компактно і прямо залежить від монополізму та організації системи цього господарства.
Все це об’єктивно зобов’язує державу шукати економічні та адміністративні інструменти для постійної підтримки стабільності та економічної ефективності ЖКГ, оскільки будь-яка криза в цій системі чи то за рахунок старіння інфраструктури, чи то економічного неладу може призвести до її руйнування. Фінансове банкрутство чи відмова в наданні послуг населенню може стати причиною значних соціальних хвилювань. Ми вже були свідками того, як мешканці багатьох населених пунктів виходили на дороги, поки що стихійно і неорганізовано, у зв’язки з проблемами постачання водою або через відсутність тепла. Тому криза в ЖКГ може дуже швидко конвертуватися на високу протестну соціальну активність. А цей процес, своєю чергою, спроможний умить політизуватися і лягти в основу широких соціальних заворушень.
Другий аспект пов’язаний із можливими ризиками в плані економіки в цій сфері. ЖКГ потенційно є одним із прибуткових і стабільних секторів економіки, бо воно пов’язане з платежами населення, причому з платежами досить стабільними. І якщо ЖКГ добре організоване на технічному рівні, це прибуткова сфера. Тому, на мою думку, процес гальмування реформ у цій сфері був актом свідомим. Свідомим у плані бізнес- стратегій і середньостроковій орієнтації українського капіталу. Одним із елементів такого роду стратегії було очікування банкрутства ЖКГ. Слабке й бідне самоврядування, рутинна, ще радянського типу, система організації ЖКГ значно збільшували загрози цього банкрутства.
Все це призводило до того, що і на законодавчому рівні, і на рівні виконавчої влади реформи не проводилися. У результаті ми бачимо, як коливання цін на енергоносії може послужити поштовхом для принципу доміно, у вигляді підвищення цін на комунальні послуги.
Але тут виникає інша проблема. Я не виключаю, що виникнення великого інтересу до комунальних підприємств можуть бути не лише у вітчизняного капіталу, але й капіталу іноземного. А враховуючи високий рівень централізації, участь у приватизації комунальних підприємств великих монополістів в містах — це вже не лише економічна проблема. Тому в найближчі рік-два ми можемо зіткнутися з обвальними банкрутствами комунальних підприємств і по периметру України як потенційні інвестори з’являтимуться представники не лише вітчизняного бізнесу, але й бізнесу сусідніх країн.
Можливо, це й не було б проблемою, враховуючи пошук інвестицій і бажання працювати із зовнішніми партнерами. Але у випадкові з комунальним господарством, пріоритетом для держави, на мій погляд, має бути формування сильних комун, сильних громад, які розпоряджалися б прибутками комунальних підприємств, зміцнювали своє господарство. Таке конкурентне господарство з’явилося б економічною підмогою для громади.
Інша річ, якщо комунальні господарства відходять до зовнішніх монополістів. Тоді це вже інструмент не лише економічний, але й політичний.
Тому, якщо не зараз, то за два три роки питання можестати дуже гостро. Тим більше, що приклади цього є. Так, у ряді східних міст уже з’явилися російські компанії, готові інвестувати гроші в комунальні підприємства міст південного сходу України. І це може розглядатися вже не лише як чисто економічний захід.
