У розвiдку з пресою не пiде
структури». Нового нічого екс-кандидат не сказав. Багато його колег говорило про такі перспективи, але тільки задля того, щоб відтінити власні обіцянки тотальної свободи преси. Сам новообраний особисто ще нічого й не сказав, особливо про пресу, але більшість знаючих людей зробили висновок, що настають темні часи. А чи були світлі? Так, Борис Єльцин умів знайти підхід до преси, щоб дістати її підтримку, водночас критика на його адресу інколи була просто шаленою. Пресу й поважали, пресою по противниках і заряджали. Найбільшого свого розквіту свобода сягнула в пік боротьби між двома партіями влади — «кремлівської» та «овеерівської» — напередодні парламентських виборів. Однак це була свобода «мочити». Хтось реалізував цю свободу блискучіше, аніж інші, наприклад, Сергій Доренко і канал ГРТ. Але під час президентської кампанії «геній чорного піару» фактично залишився без своєї улюбленої роботи. Володимир Путін використав пресу по-іншому. Готувався він до цього старанно, як на місці розвідника КДБ до чергової місії. Відомий інтернет-сайт КОМПРОМАТ, який силовики не один раз намагалися закрити, пише, що, іще будучи прем’єром, Володимир Путін доручив ФСБ зібрати інформацію про політичні симпатії головних редакторів ЗМІ, посилити агентурну роботу із представниками преси й розмістити інформацію про швидку відставку Бориса Єльцина. Преса, сама того не знаючи, постаралася для нового президента. Сірий піар, який так гідно пасує до амплуа сірого кардинала, зробив свою справу. Весь фокус у тому, що не говорити про кроки головного ньюсмейкера країни журналісти не могли. Тому розрахунок політтехнологів Володимира Путіна був простий — не займатися передвиборною кампанією напряму, не загравати із пресою, а просто керувати країною. Залишалося тільки наповнити це керівництво піарівським змістом. Наприклад, Дагестан осів у свідомості росіян словами «дали по морді бандитам»; Чечня — «шедевром» ораторського мистецтва «мочити в сортирі» та польотом на винищувачі; призначення в.о. — поїздкою в гості до солдатів на Новий рік. Хіба народ пам’ятає, що в Путіна немає програми, хіба його цікавить, яка буде в нього команда, якщо бачить на телекрані «свого», дзюдоїста, гірськолижника, пілота, патріота і просто гарну людину. Преса іронічно натякала, що кримінальна лексика і посада президента несумісні. Росіяни переконувалися, що це своя людина, яка говорить просто і доступно (як Ленін). Преса говорила, що Путін нічого собою не являє і невідомо ким є взагалі, росіяни думали, що нарешті хоч один пробився через шеренги колишніх партбосів. Переміг не Володимир Путін, переміг його міф, створений телебаченням і розрахований на сірий сектор електорату, який до появи екс- розвідника на кремлівському Олімпі вже ненавидів Бориса Єльцина, але серед претендентів на російський трон не бачив гідної заміни. Тим більше, що всі ці претенденти традиційно обіцяли, їхню невпевненість у перемозі видавала відсутність критики на адресу в. о. А той тим часом проходив курс підготовки молодого президента. Ким Володимир Путін є насправді, люди так і не дізналися. Преса так і не змогла виконати свою важливу місію — пробити цей ореол загадковості. Того, що з ними буде, не знають ані народ, ані провідні канали й газети, ані їхні медіа-патрони. Здогадуються лише, що в Росії починається новий переділ ринку ЗМІ, який можна назвати медіа-смутою. Один із керівників холдингу «Медіа-МОСТ» Ігор Малашенко вважає, що Володимир Путін у розвідку із пресою не піде. А якщо й надалі використовуватиме її лише як засіб пропаганди, то рано чи пізно доведеться руйнувати незалежну пресу, попереджає один із засновників НТБ. Під час президентської кампанії цей канал не підтримував Володимира Путіна, але помітно став обережнішим і лояльнішим у висловлюваннях щодо нього, певно, сподіваючись на компроміс із переможцем. Загалом ситуація із НТБ може стати лакмусовим папірцем для визначення стану свободи в Росії за часів Путіна. Якщо з ефіру зникнуть програми «Куклы» та «Итоги» або ж вони стануть беззубими, то однозначно на російську пресу чекають нелегкі часи. Щоб продемонструвати справедливе ставлення до всіх провідних каналів, влада цілком може здати свій найбільший телевізійний оплот — ГРТ. Тим більше, що в неї вже з’явився новий фаворит — Російське телебачення, яке може замінити «канал Березовського» на першій кнопці. 29 березня в ГРТ закінчилася ліцензія. І подовжувати її Міністерство преси не збирається, заявляючи, що канал має поборотися за нову ліцензію на конкурсі. Навколотелевізійні люди твердять, що час, коли Борис Березовський був потрібний Кремлю, спливає, тому максимум, чим йому можуть віддячити, це віддати канал «Культура». Боротися за ліцензію доведеться і телеканалу Юрія Лужкова ТБЦ, чия ліцензія закінчується в травні. І це лише одна із причин, чому опонент Кремля поспішив подати руку його висуванцю.
У ніч вибору Володимир Жириновський сказав, що сам бачив чорний список, в якому стоять імена відомих олігархів та журналістів. Бачив він його чи ні, але про існування такого досьє, яке Володимир Путін склав на своїх попередніх місцях роботи, ведуть мову багато політиків, підприємців і представників преси. Деякі з них уже переадресовують собі ще один крилатий вислів господаря Росії. «Кто нас обидит — три дня не проживет».
Усіх вас чекає доля Андрія Бабицького — це в ніч виборів в інформаційному центрі ЦВК пророкувала журналістам ворожка. Цією ворожкою був Володимир Жириновський, який, можливо, раніше за інших зрозумів, що кандидат із нього не вийшов і треба перекваліфіковуватися на провидця. Слова, що дуже часто злітають з вуст цього майстра політичної клоунади, мало хто сприймає серйозно. І чимдалі таких стає все менше. Проте цього разу до пророцтв Володимира Вольфовича російській пресі варто прислухатися. «Гірше всього вам. Вас будуть утискати сильніше. Ніякої критики на адресу Путіна. Три заборонені теми: не критикувати Росію, армію, силові
