У труби — з сірниками
Як добре було економіці, коли політикам було не до неї, бо вони ділили свої портфелі. Але щойно з’ясувалося, кому дістанеться портфель прем’єра, хай і тривожна, але все ж таки тиша закінчилася досить сильним, хоч поки що і вербальним, вибухом. Юлія Тимошенко, якій не відмовиш у послідовності та принциповості (що, втім, зовсім не означає, що ці її якості йдуть на користь українській справі), одразу заявила, що збирається переглянути українсько-російські газові домовленості. «Усі відносини щодо поставок в Україну газу сьогодні вимагають додаткової глибокої ревізії, перегляду та, безумовно, в дружньому режимі побудови всіх нових договірних відносин із Росією й Туркменією», — сказала Тимошенко напередодні візиту до Туркменістану української делегації на чолі з міністром палива й енергетики Іваном Плачковим (він відбудеться, ймовірно, у вівторок). У цій цитаті особливо вражають слова про дружній режим, абсолютно не сприйняті протилежною стороною.
Першим, як завжди, незважаючи на різницю в політичних вагових категоріях, кинувся в контратаку нині вже офіційний представник «Газпрому» Сергій Купріянов. «Реалізація почутих сьогодні в Україні загроз — це шлях до нової газової кризи», — вважає офіційний представник «Газпрому». «Слова Юлії Тимошенко ще раз підтверджують, що Україна — це слабка ланка в системі поставок газу в Європу. Проблема українського транзиту — це наша спільна проблема: Росії та Європи. Зміцнення та розвиток партнерських відносин із європейськими країнами, енергодіалог із Євросоюзом і реалізація спільної стратегії диверсифікації маршрутів поставки газу — в цьому ми вбачаємо вирішення проблеми», — додав Купріянов.
Потім до діалогу сторін приєдналася важка артилерія. Її роль на російському боці зіграв міністр промисловості й енергетики РФ Віктор Христенко. «Угоди пишуться та підписуються не для того, щоб їх переглядати, а для того, щоб їх виконувати», — сказав він, коментуючи заяву Тимошенко й продовжив: — «Російський «Газпром» має контракт з Україною строком на п’ять років і на такий же термін — на поставки в Європу». Тому, сказав він, «перше, що треба робити, — це виконувати домовленості, а виступати з ідеєю перегляду можна після закінчення їхнього терміну дії».
І чого в російської газово-піарової машини не забереш, то це точності удару. Б’ють із різних позицій, проте в одну точку — готують Європу до перебоїв у поставках палива та заздалегідь кажуть: винна в цьому буде Україна.
Що ж протиставляє цьому добре спланованому наступу наше «коаліційне» керівництво?
Мало хто, звісно, назве мудрою заяву Тимошенко. Пригадується, саме такі непродумані атаки, зроблені одразу після помаранчевої революції, зруйнували (через незнання та через недостачу професіоналізму) стійку і, як з’ясувалося, вельми вигідну для нашої країни систему українсько-російських газових відносин, у яких ціна газу була прив’язана до вартості його транзиту в Європу територією України. Пану В’яхірєву за цю формулу, яка тоді діяла, слід би поставити в Україні пам’ятник. Але ми самі відв’язали ціну від транзиту (та ще при цьому примудрилися зіпсувати відносини з Туркменістаном і пропустити вперед на його ринку Росію), і тепер нам не залишається нічого іншого, крім як бути елементарно розсудливими. І не провокувати нових конфліктів. Саме цього, очевидно, не розуміє наш майбутній прем’єр.
Не більш зрілими виглядають й інші наші чиновники, з одного боку, без знання міри в нападках на візаві по переговорах, а з іншого — не здатні, при виникненні конфліктних ситуацій, дати здачу так, щоб викликати в противника повагу. От проти Купріянова і Христенка ми виставили голову Секретаріату Президента Олега Рибачука. Пам’ятаєте, які терміни вступу України до СОТ, Євросоюзу й НАТО він називав? Але рiч, звісно, не в цьому. У цьому випадку він цілком резонно вирішив, що нашому новому уряду насамперед доведеться вирішувати питання газопостачання. При цьому він навіть передбачає, що в цьому напрямі Тимошенко «обов’язково діятиме швидко та — головне — результативно». Тобто треба розуміти, їй уже й карти в руки видані. Дуже небезпечна ситуація. І не дарма Президент так довго та наполегливо чинив опір, намагаючись перегородити шлях в уряд революційному екстремізму. Схоже, він уже прагне до мирного життя. І на це вся надія...
