У вічність... по зустрічній смузі
30 років тому загинув Леонід Биков
З першої появи на кіноекрані Леонід Федорович завоював серця глядачів. Його герої приваблювали щирістю, чарівністю, тембром голосу, що запам’ятовується, з характерними українськими переливами, й такими виразними, але дуже сумними очима... Биков знявся у 24 фільмах, а п’ять стрічок поставив як кінорежисер. Величезну популярність і любов глядачів принесли йому фільми: «Максим Перепелиця», «Приборкувачка тигрів», «Добровольці», «Альошкіна любов», «Зайчик», «Чужа рідня», «В бій ідуть одні старики», «Ати-бати, йшли солдати» та інші. Колишній редактор Кіностудії ім. О. Довженка Емілія Косничук, яка працювала разом із Биковим у картині «В бій ідуть одні старики», згадує:
— Леонід Федорович розповідав, що з дитинства мріяв стати льотчиком. Він навіть вступав до льотного училища, проте не пройшов медкомісію через свій маленький зріст. А ось його кращого друга Віктора Щедронова прийняли, він потрапив на фронт і загинув 1945 року в Чехословаччині. Коли Биков писав сценарій до фільму «В бій ідуть одні старики», то в пам’ять про Віктора втілив його в образі Смуглянки, навіть прізвище зберіг — лейтенант Щедронов. Знаєте, цей фільм став доленосним не лише для режисера, але й для акторів. Наприклад, він довго шукав виконавця на роль Смуглянки. Близько ста осіб пройшли проби, а Биков усе був незадоволений і стверджував: «Мені не подобаються їхні зуби»! Якось він помітив молодого студента в масовці. Ним виявився нікому тоді не відомий С. Подгорний. Після виходу на екран стрічки Євгенія Симонова (Маша), Сергій Подгорний (Смуглянка), Сергій Іванов (Кузнєчик) і Рустам Сагдуллаєв (Ромео) вмить стали знаменитими на весь колишній Радянський Союз. Величезну глядацьку популярність принесла роль льотчиці Зої чудовій київській кіноактрисі Ользі Матешко, а пітерському комедійному актору Олексію Смирнову режисер надав можливість зіграти самого себе в ролі механіка Макарича...
Биков у своєму фільмі відродив пісню про смуглянку-молдованку. Вона була написана 1943 року композитором Анатолієм Новіковим на слова Якова Шведова, проте слухачі її спочатку не оцінили, і тільки три десятки років потому пісня народилася вдруге у «Стариках»...
Коли Леонід Федорович загинув, багато говорили про раптову смерть Бикова, про таємницю закінчення його життя. Навіть ходили чутки про самогубство або про підстроєне під нещасний випадок убивство... 11 квітня Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Поперед нього рухався асфальтувальний каток, і Биков вирішив його об’їхати. Та щойно він почав обганяти, йому назустріч вискочила вантажівка. Щоб уникнути зіткнення, Леонід Федорович вивернув кермо вбік і на всій швидкості врізався в каток. На момент смерті Бикову було всього 50 років...
— Він не хотів пишного похорону. Так його і ховали — як солдата, без великих промов. Ще за життя Леонід Федорович написав листи й заповіт друзям. 1976 року Биков знімав «Ати-бати, йшли солдати...», — згадує Емілія Андріївна. — Зима, мороз, студія не прислала техніку, зарплату затримали... Леонід Федорович приїхав до Києва, і в нього стався інфаркт... Коли я прийшла його провідати, він передав мені запечатаний сірий пакет із написом: «Івану Миколайчуку та Миколі Мащенку». «Передай, — каже, — коли захочеш». Ну, думаю, написав якісь новели й соромиться своєї творчості. Поклала конверт у стіл і забула... Минуло три роки. Ввечері у п’ятницю збиралася у відрядження, шукала у столі документи й раптом наткнулася на той конверт. Вискакую в коридор — іде Миколайчук. Я віддала конверт у п’ятницю, а в неділю Льоня розбився. Виявилося, в ньому був заповіт...
«Все цвіте, лопаються бруньки, співають солов’ї. Годинами дивлюся на воду, а жити не хочеться. Це не фраза кокетуючого юнака. Ні. Просто не бачу сенсу. Раніше хотілося отримати клаптик землі, збудувати халупу своїми руками. А зараз навіть цього не хочеться... глибока ніч. 20.04.76 р.» Пізніше нам вдалося знайти лише ксерокопію листа, яку під великим секретом перезняв після похорону один зі співробітників Міністерства культури УРСР. А оригінал за кілька днів зник... У тому листі Биков просив у разі його смерті подбати про його сім’ю, продати машину й віддавав розпорядження щодо свого похорону:
«Ніяких оркестрів, Будинку кіно й надмогильних промов. Інакше я встану й піду — вийде конфуз. Нехай хтось один скаже слово «прощай», і все. Не треба цирку, званого почестями. Після цього «хильніть», хто скільки може. А потім нехай Друга ескадрилья вріже «Смуглянку» від початку й до кінця. Ви помітили, що режисер я не за дипломом, а за покликанням? Навіть свій похорон режисирую. Спасибі й бувайте».
Друзі виконали його останню волю. Від будинку, де жив кінорежисер, і до Байкового кладовища за похоронним катафалком їхала довга вервечка машин. За труною несли фотографію, на якій було зображено літак із нотами та скрипковим ключем на борту, а з кабіни літака дивився капітан Титаренко — Леонід Биков; над могилою улюбленого актора й режисера прозвучала «Смуглянка»...
Нині встановлено кілька меморіальних дощок на будинках, де жив Биков. Наприклад, на фасаді київського будинку №8 по вул. Туманяна, де з 1975 і до загибелі 1979 року жив режисер. Є табличка на Театрі ім. Т. Шевченка в Харкові. Друзі зняли документальний фільм, який назвали дуже просто і точно: «...якого любили всі». А численні шанувальники творчості Леоніда Федоровича приносять квіти до пам’ятника улюбленому кіногероєві — капітану «співаючої ескадрильї» Титаренку, встановленого неподалік від алеї Слави у Києві, в пам’ять про військових льотчиків і чудового актора Бикова.
