Україна — Англія

Нова формула футбольної Ліги чемпіонів дала нам унікальну можливість протягом двох днів побачити в рамках цього турніру ігри перших і других команд Англії та України і таким чином наочно порівняти кваліфікацію наших та їхніх лідерів. 

Як і матч національних команд Англії та України в травні, двобій провідних клубів приніс поки перевагу англійцям, точніше, англійському чемпіонату, оскільки власне англійців і в «Арсеналі», і в «Манчестер Юнайтед» небагато. Все менше стає українців і в наших командах, хоча рівняти англійські клуби, які поповнюються гравцями збірних західноєвропейських країн, чемпіонами світу, Європи та Олімпійських ігор, і українські, куди приїжджають грати майже виключно наші колишні співвітчизники із «ближнього зарубіжжя», не доводиться.

Спостерігаючи за дебютом «Шахтаря» в Лізі чемпіонів, якось одразу згадуєш... київське «Динамо» початку 90-х, коли то «Барселона» легко забивала нашим і в Києві, і вдома, то «Парі-Сен-Жермен» атакував доти, доки не забивав потрібну кількість м’ячів. З європейськими зірками боролися тоді нікому не відомі Лужний, Ребров, Шовковський, Шевченко, чиї зірки згодом засяяли на увесь футбольний світ. Так і сьогодні відбивають атаки досвідчених суперників, набираючись досвіду, нікому не відомі «шахтарі» Бахарев, Вірт, Зубов, Тимощук та інші. Чи прийдуть до них перемоги?

Повернемось до ігор цього тижня і запитаємо себе: що було цікавіше дивитись — академічно-розраховану гру «Динамо», із вибухом на останніх хвилинах, чи драматичну, повну помилок з обох сторін боротьбу «Шахтаря» із «Арсеналом» у Лондоні? Певно, кожному овочеві свій час. Завдяки досвіду кияни не дозволяють суперникам завдавати по 12 ударів у свої ворота чи подавати 18 кутових, як дозволив це «Шахтар» в Лондоні господарям поля. У той же час і самі наші мудрі чемпіони лише двічі потурбували на власному полі голкіпера із Манчестера. Захоплення від швидкої і потужної гри «Динамо» наприкінці матчу із «Манчестер Юнайтед» трохи вщухло після того як «Арсенал» показав, що таке справжній штурм воріт суперника на своєму полі. І нехай лондонці грали досить просто, нехай часто помилялися у нескладних ситуаціях, проте лише за другий тайм гри із «Шахтарем» вони двадцять (!) разів били у бік воріт з меж штрафного майданчика. І якщо тренери «Динамо» побиваються за невикористані Максимом Шацьких два виходи до воріт, то що і де мав би рвати собі тренер «Арсеналу», коли сам лише Тьєрі Анрі чотири рази виходив «на побачення» з Юрієм Віртом, а ще ж були там і Вільтор, і Бергкамп, і Кану.

Якби ж то до майстерності і досвіду «Динамо» додати настрій «Шахтаря» на боротьбу, тоді б... Тоді б була збірна України, в якій все це і має об’єднатися вже 7 жовтня у грі зі збірною Вірменії. А клуби? Хоч як би ми симпатизували нашим чемпіонам і віце-чемпіонам, хоч як би бажали киянам і донеччанам успіху, Ліга чемпіонів — не наше свято. Щиро вболіваючи за своїх, не можна не захоплюватися віртуозною майстерністю світових зірок, зібраних в тих же «Лаціо», «Манчестері», «Арсеналі». Ми теж можемо вирощувати зірок, але грати вони будуть не у нас, а в тих же Англії та Італії, де вже грають вчорашні лідери «Динамо». Впевнений, що донецького голкіпера Юрія Вірта вже занесено до списку гравців, яких хотіли б запросити грати за кордоном. Але поки наші хлопці тут, треба разом із колишніми братами по Союзу боротися і прагнути перемогти зіркових іноземців.

Хіба не злякався «Арсенал» після другого гола у свої ворота? Якби ж то «шахтарям» не відходити назад, а ще й пресингувати на половині поля суперника! І невідомо, хто тоді б отримував червоні картки. Хіба не занервував манчестерський піжон Девід Бекхем, коли його кілька разів жорстко, «по-чоловічому», зустріли Каха Каладзе і Юрій Дмитрулін? Це все були наші шанси, які так до кінця і не були використані.

Нова Ліга чемпіонів дещо втратила у порівнянні із колишнім Кубком чемпіонів, коли кожна гра, кожен гол були вирішальними. Нема того драматизму, з’явився розрахунок, властивий командам, що виступають у тривалих турнірах. З іншого боку, колись наступного уроку великого футболу гравець із того ж Донецька мав чекати рік-два або зовсім його не дочекатися, як не дочекалися європейського шансу «шахтарі» із знаменитої команди 70-х — Старухін, Дєгтярьов, Грачов, Соколовський, Варнавський та інші.

Тепер гравці «Шахтаря» і дебютанти «Динамо» мають можливість не тільки отримати урок великого футболу, а й показали за тиждень- другий, як вони цей урок засвоїли. Теоретично шанси продовжити боротьбу в Лізі є і у «Динамо», і у «Шахтаря». Врешті, є Кубок УЄФА, куди потраплять треті команди групи і в якому теж можна добитись визнання, як це зробив навесні турецький «Галатасарай». Є просто ще по чотири офіційні і дуже почесні матчі із кращими командами континенту; за перемоги і нічиї в яких УЄФА офіційно платить дуже непогані гроші, про розмір яких дозволено знати навіть нашим уболівальникам. Грати нашому чемпіону і віце-чемпіону у Лізі ще є з ким і є за що. Є ще надія в уболівальників на швидке засвоєння набутого досвіду тренером і гравцями «Шахтаря», на здійснення дуже складних концепцій Валерія Лобановського у «Динамо».

Великий футбол не закінчується. Позаду почесна поразка «Шахтаря» у Лондоні, позаду оголошена ледь не перемогою домашня нічия «Динамо» із «Манчестер Юнайтед». Попереду другий тайм подвійної зустрічі Україна-Англія в Лізі чемпіонів, і ми цю зустріч ще не програли!