Український магніт

Офіційний візит генерального секретаря НАТО Джорджа Робертсона, мабуть, не став би настільки знаковим і не прикував би до себе такої уваги міжнародної спільноти, якби не обставини, за яких він відбувся. Про це говорили як із українського боку, як з боку Альянсу, так і численні аналітики. Попри те, що візит пана Робертсона планувався досить давно (як твердять представники Альянсу — ще минулого року), для генсека НАТО «викроїти» саме ці дня для приїзду до Києва, здається, було досить складно, зважаючи на труднощі в Македонії. Звідти прямо до української столиці і вилетів Робертсон. «Україна є важливою стратегічною державою і може стати магнітом, який зведе воєдино Східну та Західну Європу», — підкреслив на вчорашній прес-конференції верховний головнокомандувач об’єднаними силами НАТО в Атлантиці генерал армії США Вільям Кернан.

Учора ж і сьогодні в Києві відбувається симпозіум «Світ у XXI столітті: співробітництво, партнерство, діалог», у якому взяв участь генсек НАТО, численні представники українського керівництва, дипломатичного корпусу. Українська сторона одразу наголосила на відсутності намірів у Києва приєднуватися до Альянсу, однак необхідності активнішої співпраці українські політики не заперечували. За словами секретаря Ради національної безпеки та оборони України (РНБОУ) Євгена Марчука, «мова не йде зараз про вступ до НАТО і не скоро йтиме. Це питання часу і еволюції — нашої внутрішньої — та еволюції НАТО». Марчук нагадав один із основних постулатів міжнародної політики, згідно з яким «трансформація внутрішньої безпеки будь-якої країни не повинна посилювати конфліктність у регіоні». Вступ же України до Альянсу, навіть гіпотетичний, — «це посилення конфліктності між Україною та Росією, Росією та НАТО», підкреслив секретар РНБОУ. Між тим розширення Альянсу на Схід, сказав під час виступу Євген Марчук, «це не лише розширення євроструктур, а й зростання могутності об’єднаної Європи. Він висловив переконання, що Україна має брати участь у розбудові неподільної Європи.

Міністр закордонних справ Анатолій Зленко також переконаний, що «процес розширення НАТО не становитиме загроз національним інтересам України, а тільки додасть додаткових гарантій безпеки». Генсек Робертсон у свою чергу нагадав, що «кожна країна має право сама обирати засоби безпеки», а також додав, що дев’ять країн претендентів на вступ до НАТО — поки що не межа.

Альтернативою членству України в Альянсі слугувало «особливе партнерство» між Києвом та Брюсселем, яке грунтується, на Мадридській Хартії 1997-го року і Програмі «Партнерство заради миру» 1994-го. Очевидно, і для України, і для НАТО цих документів наразі видається замало. Оскільки численні представники української влади наголошували на потребі «нового імпульсу» у наших відносинах. Саме цього імпульсу і буде надано на саміті НАТО, який відбудеться наступного року в Празі (тоді ж буде виголошено рішення про «другу хвилю» розширення Організації Північноатлантичного Договору). Поки що наша співпраця не виходила далі вивченння досвіду реформування Збройних сил, побудови цивільного контролю та дотримання прав людини у Збройних силах (що нам дається з певними труднощами), науково-військової співпраці, ліквідації наслідків стихійних лих та екологічних катастроф. Євген Марчук повідомив пресі, що існує можливість допомоги України й в іншому плані — постачання чи поновлення військової техніки, яка перебуває на озброєнні в НАТО. Йдеться зокрема про модернізацію танків Т-72, які використовують нові члени Альянсу — Угорщина та Чехія. Цілком можливе за наших кораблебудівних потужностей, вважає Марчук, будівництво вогнестійкого фрегату для НАТО (щодо цього нині ведуться переговори з Брюсселем). Мова також йде про бронетранспортери, які Україна «може виробляти та ремонтувати для нових країн-членів Альянсу». Згадав Марчук і про транспортний літак Ан-70, перспектива просування якого на західні ринки «ще не втрачена остаточно, хоч там і склалися несприятливі для нас умови». Робертсон фактично солiдаризувався з Є. Марчуком. Він вважає, що військово- технiчне спiвробiтництво — це галузь можливого майбутнього спiвробiтництва України та НАТО». За словами Робертсона, основу такого майбутнього спiвробiтництва можуть скласти проекти в авiабудуваннi, космiчнiй галузi та у питаннi розгортання системи протиракетної оборони на європейському театрi воєнних дiй.

Також Генсек обіцяє підтримувати Україну у «широкомасштабному процесі реформування». При цьому пан Робертсон чітко наголосив, що «іноземна допомога у жодному разі не може замінити власні реформи в країні». «Наскільки швидко та наскільки близько підійде Україна до своїх європейських партнерів залежатиме від серйозності, з якою вона розв’язуватиме подвійні проблеми: розвиток міжнародного співробітництва та просування справжньої внутрішньої реформи», — підкреслив Джордж Робертсон. Зволікання у цьому процесі, на його думку, лише призведуть до того, що «пізніше вони (рішення щодо реформування. — Ред. ) лише дорожче коштуватимуть та будуть iще болiснішими». Втім, у тому, що стосується реформи ЗС України, Генсек НАТО відзначив «значний прогрес» і сказав, що «без болю ніщо не дістається». Він також пообіцяв посилити співпрацю Альянсу з Україною та Росією. «Україна продемонструвала, — заявив він, — що політика поступової інтеграції до Європи та добрі взаємини з Росією можуть розвиватися паралельно».