«Українці доводять, що вони — не пасивна нація»
Сьогодні відзначає своє 60-річчя Олександр МАЙБОРОДА — доктор історичних наук, завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Вчора «День» зателефонував експерту, щоб привітати з ювілеєм та поставити кілька запитань.
— З яким настроєм — з огляду на ситуацію в країні, в науці та вашому особистому житті — ви зустрічаєте свій ювілей?
— З поміркованим оптимізмом. Оптимізм мій полягає в тому, що все-таки змінилися певною мірою настрої народу і взагалі його ставлення до тих процесів, що відбуваються в країні; він демонструє готовність відстоювати свої інтереси і певну систему цінностей. Принаймні українці доводять, що вони — не пасивна нація. Ну а поміркованим оптимізм робить те, що влада, на жаль, не демонструє єдності, не запропонувала якогось спільного проекту, який би поділяла більшість населення, і до того ж розкол у країні все-таки посилився.
— А що зараз входить у сферу ваших наукових інтересів? Над чим конкретно ви працюєте?
— Я займаюсь питаннями етнічної політики, етнополітології. На сьогодні йдеться про розробку і втілення концепції державної етнонаціональної політики. Текст проекту концепції, в розробці якого я взяв участь, зараз — у Верховній Раді, зареєстрований у вигляді законопроекту.
Також я хочу зараз приступити до вивчення ролі етнічності як одного з чинників функціонування системи міжнародних відносин. Річ у тому, що всі конфлікти, які останнім часом трапляються (і в нашому суспільстві, і в міжнародних відносинах), несуть на собі суттєвий етнічний відбиток. Часто етнічність штучно інспірується однією країною в інших країнах — з тим, щоб чинити тиск — зовнішньополітичний, дипломатичний. Часто використовують міжетнічні ситуації в країнах для втручання у внутрішні справи. Тут — дуже великий спектр питань, дослідженням яких хотілося б зайнятися на узагальнюючому теоретичному рівні.
— А як би ви сьогодні охарактеризували етнополітичні процеси в Україні і державну політику в цій сфері?
— Ситуація в Україні — складна, її не можна описати однозначно в двох словах. Так склалося, що відмінності в системах цінностей різних регіонів України проявляються насамперед в різних орієнтаціях. Наприклад, західні цінності і західний спосіб життя, ментальність, самі підходи вони ще багатьом здаються незвичними, дехто ще вороже до них ставиться. Це і накладає свій відбиток на саму психологію різних регіонів. В окремих регіонах більш покладаються на самих себе, більше проявляється індивідуалізм, в інших — більше сподівань на державу, на регулюючі чинники. Звички, відмінності історичного шляху — це наклало свого часу відбиток на психологію, на орієнтації і т.д. Поки що Україна не пережила справжній період загальнонаціональної дискусії. В цій дискусії необхідно, щоб кожна зi сторін відшукала аргументи. Скажімо, ті, хто орієнтує Україну на Європейський Союз, повинні переконати, чому Україні це більш вигідно, ніж орієнтація на євразійський простір. І навпаки, прихильники євразійського шляху повинні навести аргументи на користь того, що для України це більш важливо чи більш корисно. А поки що аргументація з обох бокiв — доволі спрощена, вона зводиться до банальних, уже стандартних речей: з одного боку — про споконвічну дружбу українського і російського народів, а з іншого — про високий рівень життя в Європі. Ні та, ні інша сторона не дають програми дій — як Україні діяти або в тому просторі, або в іншому. Політики, в основному, просто використовують існуючі масові настрої для сьогоденних інтересів, для отримання голосів. Розумієте, це мусить бути розмова професіоналів, а поки що це — розмова політиків, які навіть не ведуть дискусію, а вкидають у суспільство такі гасла, які будуть сприйняті в тому або іншому регіоні і збільшать їхню популярність.
