Усе на благо людини

Двома рішеннями — Указом Президента і постановою Конституційного Суду — від контролю за цими процесами відчужені платники податків в особі Верховної Ради. Відповідно до Указу Президента «Про врегулювання деяких питань, пов’язаних із процесами управління об’єктами державної власності» Фонд держмайна, всупереч своєму бажанню та вимогам парламенту, перепідпорядкований Кабмінові, що започатковує новий виток протистояння влади в Україні.

Схоже, доки парламент був зайнятий своїми справами, в країні почався черговий переділ держвласності, але вже післяприватизаційний. Указ передбачає винагороду для керівників підприємств за управління державним пакетом акцій із суми дивідендів, які виплачуються до бюджету за цими пакетами. Тобто, з одного боку, нібито це повинно сприяти підвищенню економічної ефективності підприємств. Зате, з другого боку, це буде провокувати керівників дотримуватися насамперед сьогочасних інтересів держбюджету, а також, природно, власних. Це може мати незворотні наслідки для підприємств.

Свіжий приклад. Правління ВАТ «Укрнафта» і загальні збори акціонерів ухвалили рішення направити поточного року у Фонд виплати дивідендів 6,8 млн. грн. (2,1%) прибутку. Однак ФДМ «рекомендує» акціонерним товариствам із державним контрольним пакетом направляти на виплату дивідендів 25% прибутку. Для «Укрнафти» це означає, що 82,1 млн. грн. не будуть використані на розширення виробництва. А на ці гроші, на думку голови правління «Укрнафти» Ярослава Козака, АТ вже поточного року могло б пробурити 25 нафтових свердловин потужністю 132 тис. тонн і протягом 15 років (термін експлуатації свердловин) добути з них майже півтора мільйона тонн нафти. Це забезпечило б державному і місцевим бюджетам податків і платежів на 141,4 млн. грн.

Коментар

Рішення Конституційного Суду про підпорядкування Фонду держмайна Кабінету Міністрів, безумовно, є суто політичним, оскільки Конституція лише раз згадує Фонд в статті 85 (п. 24), де говориться про те, що ВР дає згоду на призначення голови Фонду, кандидатуру якого пропонує Президент. Тож, у своєму рішенні, судді могли виходити не так із «букви», як із «духу» Конституції та світового досвіду в цьому питанні.

«Дух» нашої Конституції важковловимий, проте світовий досвід ясно говорить, що в питаннях контролю за державною власністю пріоритет завжди належить представницькому органу. Оскільки державна власність створюється і підтримується за кошти платників податків, вони повинні мати можливість контролю через своїх представників у парламенті. Тобто оптимальною є знов-таки, рівна залежність ФДМ від обох гілок влади і підзвітність Фонду Верховній Раді.