Вертикаль «відданості»

Незважаючи на те, що адміністративна реформа, кажучи відверто, провалюється, і скорочення бюрократичного апарату обернулося створенням нових і нових посад та управлінь при управліннях, уряд України ініціює створення в складі Кабінету Міністрів тимчасово посаду міністра без портфеля або державного міністра, який би (це не жарт) відповідав за проведення реформ, зокрема, адміністративної і пенсійної. Як стало відомо агентству Інтерфакс-Україна з інформованих джерел в уряді, відповідні пропозиції прем’єр-міністр України Віктор Ющенко направив президенту країни Леоніду Кучмі. В.Ющенко, як повідомляють «Українські новини», навіть запропонував Л.Кучмі конкретну кандидатуру на пост «міністра з реформ». Ім’я кандидата поки не називається. Мимовільно напрошуються аналогії з маяковським «засіданням з ліквідації всіх засідань». Крім того, враховуючи, м’яко кажучи, сповільнені процеси оновлення кадрового складу бюрократичного апарату з часів Радміну, виникає питання про якість і суть вітчизняної бюрократії. У одній iз класичних концепцій влади описуються три типи бюрократії (за типом влади): традиційна (авторитарні і фундаменталістські режими), харизматична (як правило — післяреволюційні держави), формально-раціональна (демократичні країни). У першому випадку діяльність бюрократії регулюється ідеологічними або релігійними традиціями і ритуалами, у другому — харизмою вождя, в третьому — законом. Зрозуміло, що у «чистому» вигляді цих моделей не існує. А що лежить в основі діяльності української бюрократії? Про це — в коментарях експертів.

Сергій МАКЄЄВ, доктор соціологічних наук:

— Про професіоналізм і компетентність наших бюрократів говорити не доводиться, тому що всі наші процеси йдуть навскіс і криво. Значною мірою це результат низької якості менеджменту на всіх рівнях управління. Тому наша бюрократія викохує і вирощує в собі інші якості, передусім те, що бюрократи є такими вже тому, що суворо шанують вертикаль влади. Зi свого ж боку вертикаль влади пред’являє функціонерам вимоги, головною з яких є лояльність нижчестоячого вищестоящому. При цьому ця лояльність звичайно ж нанизується не на загальнобюрократичний, а на приватнобюрократичний інтерес. Причиною цього є те, що в керування нашим бюрократам віддані виробничі потужності. Деякі обласні адміністрації отримують в своє розпорядження контрольні пакети акцій найбільших компаній. Виходячи з усього цього, я б сказав, що наша бюрократія — владно-господарська і це формує її власний приватнобюрократичний і, звичайно ж, матеріальний інтерес. Тут можна пригадати й те, що в наших бюрократів дуже маленька зарплата, а це, в свою чергу — пряма дорога до корупції. Однак корупційність — це для дрібних чиновників, а ті, хто покрупнiший, звичайно викохують свій владно-господарський інтерес і суворо його дотримуються. Справа ще і в тому, що колишня бюрократія, якою б вона не була, живилася в основному привілеями, які забезпечували їй більш-менш терпиме існування. Сьогодні ж цих привілеїв немає, але зате на «відкуп» бюрократії віддана економіка загалом. У цьому і полягає наш гібрид. Спочатку це було формою забезпечення лояльності нижчестоячих вищестоящим. Про особисту відданість тут говорити не доводиться, тому треба віддавати щось, так би мовити, у володіння. Такими володіннями для чиновників обласного рівня стали підприємства і промислова інфраструктура. Я не думаю, що спочатку так і було заплановано. Однак необхідність забезпечити лояльність і відсутність привілеїв призводила до того, що бюрократія перетворювалася поступово у владно- господарську.

Володимир ПАНІОТТО, доктор філософських наук, директор Міжнародного інституту соціології:

— Бюрократія у нас зараз має набагато більше значення порівняно з багатьма іншими суспільствами. Зрозуміло, що це передусім пов’язано з тим, що вона отримала можливість брати участь в приватизації підприємств і поставити виробничі процеси так, щоб витрати покривалися державою, а прибутки привласнювалися чиновниками. Як показують результати наших досліджень, найгірші стосунки у підприємців саме з нашими бюрократами.

На мій погляд, наша бюрократія повністю не вкладається ні в одну з існуючих моделей. Це передусім пов’язано з тим, що перехід держави від державної форми власності до приватної в історії взагалі унікальне явище. І воно взагалі-то характерне для країн пострадянського простору, перехідних від соціалізму до капіталізму. У тих країнах, в яких такого переходу не було, розвиток відбувався поступово і закономірно, досвід господарювання, як і досвід управління, не переривався. У країнах колишнього Радянського Союзу деякі явища, і бюрократія в тому числі, — досить унікальні.

Ірина БЕКЕШКІНА, Інститут соціології НАН України, науковий експерт фонду «Демократичні ініціативи»:

— Дуже важко класифікувати нашу бюрократію згідно з тією схемою, яку запропонував М. Вебер. Це, до речі, не єдина класифікація. Просто вона найбільш популярна. Але навіть якщо вийти з веберовської класифікації, то і соціалістична бюрократія, і та, яку ми маємо нинi, вписується частково в модель формально-раціональної бюрократії. У формально-раціональній бюрократії кожен є гвинтиком деякого механізму, який функціонує незалежно від того, хто займає цю ланку. Раціональною вона називається тому, що виконує задані функції, відповідно писаним або неписаним законам. Тобто кожний «знає свій маневр» наперед, на відміну від харизматичного і традиційного типів бюрократії, де все залежить виключно від зв’язків. Але, повторюю, тільки частково, тому що наша бюрократія, швидше, являє собою щось на зразок суміші всіх відомих типів бюрократії.

Якщо говорити про якість бюрократії, то тут головне питання полягає в тому, з яких позицій її оцінювати. Якщо з позицій суспільства, то воно, звичайно ж, поставить бюрократії, що існує, найнижчі оцінки, оскільки вона не виправдовує його очікувань, не відповідає їх уявленням про бюрократію. Але тоді виникає запитання, чому вона існує і, незважаючи на всі адміністративні реформи, зберігається в тій же незадовільній для населення якості? Очевидно, існують і інші критерії оцінки, з позицій яких бюрократії можна поставити умовну «3» — тобто вона, з одного боку, погана, а з іншого, не така вже й погана. Якщо говорити про сучасну ситуацію, то мені здається, що нинішню бюрократичну систему побоюються радикально міняти, оскільки статус-кво задовольняє багатьох з тієї владної еліти, яка, власне кажучи, і могла б змінити нинішній стан речей. У цій системі кожний, починаючи з самого низу, знає «свій» маневр. Якщо ж міняти систему, то її необхідно міняти від низу до верху, а це досить невигідно.

Нинішня бюрократія з точки зору професійних якостей, на мою думку, гірша ніж колишня радянська з тієї простої причини, що раніше сходження по сходинках бюрократичної кар’єри було однією з небагатьох кар’єрних ліній, яка дозволяла людині забезпечувати себе і сім’ю, відкривала доступ до дефіциту, пільг і т.д. Тому люди дуже хотіли зачепитися в бюрократичній системі. Нинi ж для тямущих людей дуже багато інших конкуруючих сфер, де можна непогано заробити. Раніше дуже боялися випасти з бюрократичної обойми, й існував такий кодекс про ранги, коли взяти більше, ніж тобі належить, було неможливо: можна було вилетіти з системи з «вовчим квитком». А зараз такої боязні немає: випав iз цієї системи, пішов до іншої.

Принцип формування сучасної української бюрократії, як і раніше, полягає в особистій відданості і вмінні не висуватися. Кожний, хто побував в осередках розвиненої демократії, не міг не звернути увагу, що там в офісах існує цілком інший стиль спілкування між підлеглими і начальниками. Дуже висока якість делегування повноважень, кожний відповідає за свою сферу діяльності, і поки вона успішно працює, в неї не втручаються. Крім того, там вельми помітний партнерський стиль відносин. Численні дослідження з соціальної психології доводять, що з переходом до постіндустріального суспільства від співробітників вимагають творчості, саме цей стиль роботи є найбільш продуктивним. Коли ж від співробітників вимагають не висуватися, тут не до творчості. Сучасний український бюрократ повинен бути безмовним, безінтелектним, безтворчим гвинтиком деякої системи, повністю підкорятися начальству і виявляти йому особисту відданість. Це не сприяє відбору кращих у сферу бюрократії.