Від Президента — годинник, від людей — хрін гіркий
Незалежності, Юхно отримала від Президента іменний годинник...
— Мені очей опускати нема чого! Ось тільки недавно: відкрили амбулаторію, частково вiдремонтували дороги, їх у п’яти селах багато, може, це і не так видно... Закупили труби для водопроводу у Низкиничах. Відкрили соціальний центр...
— У Надії Терентіївні найперше відзначив би те, що вона до людей з увагою і терпінням. Кожного вислухає і може слухати півгодини, годину. Цьому мені у неї вчитися треба. Я не такий, я холерик, проблему бачу відразу і вже намагаюся щось робити, а інколи не варто поспішати, — визнає Микола Васильович. КУРКА НЕ ПТИЦЯ, ЖIНКА — НЕ ГОЛОВА!
Напевно, Надія Терентіївна таки передчувала, що вибори програє. Інакше б, як Бородчук (найголовніший її конкурент iз шести кандидатур), також обійшла б села, активніше агітуючи за себе. У Миколи Васильовича минула виборча кампанія — далеко не перша. Він був депутатом обласної ради (двох скликань) від Іваничівського району, балотувався у Верховну Раду...
— Я знав, як це робити, тому визначив своїх симпатиків по кожній вулиці кожного з п’яти сіл, і вони організували мені зустрічі з людьми.
— А як ви ставитеся до думки, що «Бородчук розвалив колгосп у Старій Лішні, тому й на сільського голову пішов»?
— Знаю, що і так казали. Я колгосп не розвалив, а реформував. Ми першими в районі створили кооперативи у кожному з чотирьох сіл колгоспу, об’єднали їх у асоціацію, люди змогли краще господарювати.
Звичайно, відносно «кращого господарювання» можна було б і подискутувати. Недарма ж під час минулих виборів спостерігався «волинський феномен», коли навіть передові голови КСП рвонули у сільські голови: ця посада таки дає гарантований шмат хліба без головного болю за посівну і збирання врожаю. Та й це вже пройдений в біографії Бородчука етап...
— Я хотів працювати у Грядах, бо тут живу, тут у сімдесятих 5 років був сільським головою, а Надія ж, до речі, була в мене за секретаря. Я у Лішню 15 років виїздив, хату не там, а тут збудував... Я знав роботу сільського голови більше, ніж інші кандидати.
Бородчук вважає, що виборчий закон «поганенький».
— Два скликання відпрацювала людина, а далі має прийти нова команда, відбутися оновлення влади. Хіба ми непогрішимі, щоб вічно на одному місці сидіти? А перед Надією моя найбільша перевага в тому, що я — чоловік. Ну скажи, Терентіївна, хіба у тебе такі зв’язки, як у мене? Ось місточок зробили без особливих затрат, тільки на особистих контактах...
Кожного дня у сільраді — до трьох десятків відвідувачів, до 11 — 12 години Бородчук не може встати з-за столу через телефонні дзвінки. І вже тепер бачить, що його нова посада — «адський труд»... На сільраду «скинули» соціальну сферу, створила Терентіївна комунгосп, але ж техніки у нім ще немає, та й через високі розцінки буде важко заробити якісь гроші. Села Грядівської сільради мають ту специфіку, що «якби куди ті корови подіти» (каже Надія Терентіївна), все решта — як у ближньому Нововолинську: є у хатах і газ, і вода. Розбещенi близькістю міста і Польщі з її заробітками, селяни не рвуться до роботи на землі. Треба щось вирішувати з барами, з наркоманами, терміново вводити хоча б півокладу дільничного міліціонера...
Послухаєш отак Миколу Васильовича і подумаєш: а може, й правильно, що Надія Терентіївна не боролася з Бородчуком? Знає він, як усе зробити? Хай робить! Єдине, що сподівалася вона на більшу увагу з боку нового голови у її працевлаштуванні. Звичайно, на посаду директора Будинку культури, з якої майже два десятки років тому пішла у сільраду, повернутися нереально. Проте пригодилися б знання і досвід Юхно на посаді секретаря сільської ради. Проте Бородчук такого партнерства не захотів. І на той час, коли ми були у Грядах, Надії Терентіївнi «світила» одна посада: бібліотекаря у Тишковичах.
І це теж проблема, яку окреслили недавні вибори: куди подітися необраному кандидату, якщо добрий шмат життя відслужив громаді й давно дискваліфікувався за первісною спеціальністю? Один з найвідоміших на Волині сільських голів (теж відзначений годинником від Президента), коли його жорстоко «прокатали» на виборах (набрав найменшу кількість голосів, а люди сказали: «Загордився!»), як поїхав до мами у село, так третій місяць зализує душевні рани... СЛЬОЗИ ОТЦЯ ВОЛОДИМИРА
Минулої зими (і, здається, це було якраз після Водохреща), у холодний — мороз аж тріщав — день журналістське відрядження завело мене у село Низкиничі, а надвечір — і в Тишковичі. Усе це села Грядівської сільської ради, в котрій Надія Терентіївна відслужила людям 18 рокiв. У Тишковичах ми постояли біля величної церкви, з якої щойно вийшла багатолюдна похоронна процесія: напередодні на полюванні загинув міліцейський начальник, уродженець цих місць. Хотіли зайти до місцевого священика, отця Володимира (Понагайби), відомого тим, що у часи найлютішої атеїстичної завірюхи відстояв Божі храми в обох селах, про що тепер, на жаль, забули люди... Але хтось сказав, що він надто старий, а ще більше — слабий, мало не паралізований...
Причина слабкості старенького священика, якому у середині січня виповнилося 80, розкрилася для мене майже через півроку. Ось як описує суть подій, котрі «змінили світ і владу», колишній грядівський сільський голова Надія Юхно:
— Батюшка у нас старенький, правив у Тишковичах уже 36 років. Коли захворів, на допомогу давали молодого священика, який людям не сподобався. А ще кілька неділь запрошували у храм монахів з низкиничівського монастиря. І серед людей почалися розмови, що «монахи хочуть захопити нашу церкву!» Групка людей почала збирати підписи під протестом, і ця кампанія переросла у прагнення змінити патріархат... Отець Володимир прийшов до мене і зі сльозами в очах каже: «Терентіївно, що я їм зробив? Служив вірою і правдою, але ж живим у землю не полізу і в інший патріархат на схилі літ не перейду!» Через конфлікти в отця Володимира стався інсульт...
Надія Терентівна не те щоб втручалася у рішення частини громади... На її думку, за 10 років люди відвикли підкорятися закону. Такий був час у державі: закони і мінялися, і не виконувалися як слід. А зараз вже наводиться порядок, що не всім подобається. Вона пробувала пояснити, що питання можна вирішити тільки законним шляхом, просила хоча б у піст «не робити комедію», дати священику відсвяткувати 80-річний ювілей. На зборах вирішили, що доки отець Володимир править — храму не ділити. А вже наступного ранку зібралися ділити церковне майно. В останній день Водохреща на храмі зривали замки... Я к діючий сільський голова, Юхно мусила бути в епіцентрі конфлікту.
— Що було під тією церквою... Тут же хрестяться — тут же матюкаються і проклинають...
— Я казав людям: ви так нагрішили, що ці гріхи час у монастирі замолювати, — додає і Микола Васильович Бородчук, теперішній грядівський сільський голова. — Батюшка піде сам чи його замінять, а люди у конфлікті вічному лишаються. Батьки будуть одне одного ненавидіти, а діти їхні, може, полюбляться і одружитися захочуть. Отакий у нас може згодом «серіал» вийти...
На його думку, треба було прислухатися до рішення громади, бо «правильно це чи нi, але село хоче української церкви, що й підтвердила Пасха, коли майже все село пішло у храм, а не в сторожку, у якій тепер знайшли притулок прихильники УПЦ (Московського патріархату)».
— Люди пішли у ту церкву, у яку ходили ще їхні предки, — доводить Надія Терентіївна, і Бородчук, врешті, погоджується з нею, що «людям за великим рахунком все одно, який патріархат. Вони хотіли тільки чути у храмі українську мову...»
Надія Терентіївна передчувала, що для неї міжконфесійний конфлікт зіграє на виборах своєрідну «чорну мітку». На її думку, це все і було затіяно й повернуто у конфліктний струмінь саме напередодні виборів. Не жаліє, що її не обрали сільським головою, «а ось те, що обгадили накінець, шкребе...» Пригадує давню історію, коли племінниця пригрозила привезти у сільраду стару самотню тітку і залишити її тут, якщо головиха не потурбується, щоб у тітчиній хаті було тепло.
— Що мала робити, як людині допомогти? Тоді ж вугілля виписували тільки працівникам шахт... За згодою іншого тітчиного родича приписала його до неї, завезли вугілля — а згодом родич сказав, що нічого не знає, і мене звинуватили у корупції, розбазарюванні державного майна, хоча те вугілля ще лежало на подвір’ї! Це теж пережити треба було, доки все з’ясувалося?! Я тепер думаю: і як те все витримувала?! З 1985 року — без вихідних та відпусток, 7 років — секретарем сільської ради, причому і за голів тягнула, а 10 років сама була головою. Мені ця робота вже стала за хрін гіркий...
Чим же запам’ятається грядівським селам її головування? Адже нещодавно, до 10-річчя української
