ВІДКЛАДЕНИЙ ПРІОРИТЕТ

Другий процес, який, на жаль, іде прогресуючими темпами, — це відставання засобів освіти від запитів сучасності. Школа сьогодні занепадає не тільки у зв’язку з матеріально- технічними умовами, іде страшний процес деградації учительства, воно перестало бути елітою. Більшість вчителів сьогодні не живе педагогічними проблемами, вона — виживає. Взаємовиключаючі процеси встановлюють колосальний розрив між авангардними школами і між загальною масою шкіл, які залишилися ще в минулому столітті, на тому матеріальному рівні, за який нам соромно перед усім світом, не тільки перед Европою. Яка тенденція переможе? Чи не застрягнемо ми в минулому, як застрягли на сьогоднішній день?»

У наш час сила держави вже вимірюється не військовою міццю, а вимірюється рівнем знань її населення. «Але не кожна інформація у наш час є силою, — підкреслює директор Київського інституту освітньої політики Костянтин Корсак. — Йдеться не про значення слова «знання» у розумінні його як компетентності активного населення. Йдеться про необхідну для виробництва дуже високоякісних і високотехнологічних товарів і послуг суми знань, умінь і творчо-виробничих навичок (інший варіант — «знання для розвитку» = «Knowledge for development»). Набути подібну компетентність і стати чогось вартим на відкритому світовому ринку праці населення будь-якої сучасної країни може лише одним способом — перетворивши Освіту в надпріоритет своєї держави, сферу найбільшої уваги і центр вкладення всіх наявних матеріальних і ментальних ресурсів. Лише це забезпечить умови її стійкого соціально-економічного розвитку, забезпечить індивідуальні перспективи громадянам для особистого успіху. Вже сьогодні серйозні робочі місця у багатьох «успішних» державах заповнюють лише після міжнародного конкурсу, на який зголошуються не менше трьох претендентів iз різних країн».

На жаль, і досі освіта в нашій державі розглядається за застарілою вже традицією планової економіки, а не як основний важель суспільних змін, як затратна сфера, а не як місце основних інвестицій. За всі роки незалежності наміри здійснити освітню реформу не перетворилися на результативну програму дій, освіта не стала складовою суспільної стратегії інноваційного розвитку України. А для цього треба не просто формальні зміни (наприклад, зміну 5-бальної системи на 12-бальну), а докорінні реформи змісту й методів навчання, форм організації освіти, підготовки кадрів для неї.

Падіння якості освіти і зниження ефективності освітньої політики, вважають експерти Мiжнародного центру перспективних дослiджень, негативно впливає на реформи в інших сферах. Освічене, політично компетентне населення важко ввести в оману. Навпаки — не освічені, політично пасивні люди легше піддаються популістським гаслам, маніпулюванню.

Продовження теми на сторінці "Суспільство"

Лист у номер!

«Я хочу бути корисним цій країні, а вона, здається, цього не хоче...»

Доброго дня, редакція газети «День». Завжди з цікавістю читаю вашу газету. Як на мене, ви позитивно відрізняєтесь від інших друкованих ЗМІ. Особливо добрим є те, що ви даєте змогу читачам висловлювати свою думку на сторінках вашої газети. Ось і я вирішив скористатися з цієї нагоди і надіслати вам свої думки з приводу вашого запитання: «Які проблеми, на ваш погляд, є зараз для української молоді найактуальнішими?». Сподіваюся, мій досвід вас зацікавить.

Мені двадцять років і моїм найбільшим бажанням на цей час є бажання вчитися. Після школи я майже рік навчався у коледжі, але змушений був кинути навчання. Того року майже вдвічі подорожчав долар. Провели індексацію, в тому числі й на навчання. Внаслідок тотального росту цін на життя і відсутності росту зарплатні, грошей в сім’ї на моє навчання не знайшлося. З того часу в мене з’явилася мета. Я вирішив вступити на безкоштовній основі до одного з київських вищих навчальних закладів. Я сидів майже півроку за книжками, сидів iз ранку до ночі. Готувався без допомоги репетиторів. Наші черкаські репетитори заламують за свої послуги київські ціни. Більшість iз них розповідає теж саме, що я можу прочитати. Крім того, навіть це багато хто з них робить не дуже професійно. Влітку 1999 я приїхав до Києва готовий спробувати свої сили, але сталася дуже кумедна річ. У київському метрополітені в мене «тиснули» документи. Як кажуть, нема документів — нема людини. Наслідок — на іспити я не потрапив.

Двохтисячний для мене був також невдалим: я недобрав два бали. Досі впевнений, що мені їх просто недорахували. Чому недораховують бали, знають, мабуть, усі. Але це не головне. Я ще якось зміг би пережити, що замість мене безкоштовно буде навчатися більш розумна дитина. Але більшість тих, хто зараз навчається безкоштовно, за умови чесних вступних екзаменів не вступили б до закладу і на платній основі. Це мене обурює.

За роки, що пройшли з моменту останнього шкільного дзвоника, я встиг багато у чому себе спробувати. Начебто, все виходить і непогано. Але я хочу вчитися. Хочу стати професіоналом. Я хочу бути корисним своїй країні. Юридичний фах дозволяє внести свою частку у становлення молодої держави. У правовій галузі багато роботи. Комусь треба ловити і саджати бандитів, комусь треба доопрацювати нормативно-правову базу, що тут казати, досі не ухвалені Цивільний та Карний кодекси. Я хочу бути корисним цій країні, а вона, здається, цього не хоче.

Наближається літо. До стольного міста Києва я поїду втретє. Не знаю, яким патріотом я виросту, якщо життя піде під укіс. Але поки я не маю наміру здаватися. Сподіваюся, втретє мені пощастить, як кажуть, Бог троїцю любить.