Віктор МАЙКО: Я прогнозую спадкоємність майбутньої влади Туркменістану

Західні й російські ЗМІ навперебій заявляють, що після смерті Ніязова у Туркменістані виник «вакуум влади», на країну чекає нестабільність. А деякі експерти навіть роблять прогнози щодо можливості федералізації цієї центральноазіатської республіки. Також чимало говориться в українських мас-медіа про те, що Україна перестала бути стратегічним партнером для Туркменістану. Що ж насправді відбувається в цій дружній і важливій для України республіці? Чи мають подібні прогнози під собою основу? Хто може бути майбутнім лідером Туркменістану і як це може вплинути на українсько- туркменські відносини? Чи може Україна повернутися до попереднього режиму безпосередніх закупівель газу в Туркменістані й які перспективи подальшої співпраці з цією республікою? Про це «Дню» розповідає Надзвичайний і Повноважний посол України в Туркменістані Віктор МАЙКО, який від березня минулого року перебуває на цій посаді.

— Насправді в Туркменістані — абсолютно стабільна ситуація. Від першого дня тимчасової передачі влади виконувачу обов’язків президента країни, заступнику голови уряду Гурбангули Бердимухамедову і формування навколо цієї людини певної інфраструктури у владних структурах цієї країни ми спостерігаємо в країні абсолютно спокійну, стабільну і прогнозовану обстановку. Це підтвердили народні збори Халк Маслахати, які після другого туру попереднього голосування обрали шість кандидатів на посаду президента. Першим серед цієї шестірки за голосуванням, набравши 2460 голосів, іде Бердимухамедов. Існують всі підстави прогнозувати і стверджувати, що найбільш ймовірним кандидатом на пост глави держави є діючий виконувач обов’язків президента. У мене не має сумнівів, що ця стабільність не буде зруйнована якимсь внутрішнім, чи то зовнішнім чинником. Ситуація в країні спокійна і буде такою самою до дня виборів.

— Також в пресі багато говорилося про непідготовленість Туркменістану до передачі влади після смерті Ніязова…

— Справді не було анонсовано офіційного спадкоємця чи навіть людину, на яку натякав би Ніязов. Взагалі, відповідно до існуючої структури влади, в країні не було першої, другої чи третьої людини за впливом. Між президентом і наступним горизонтом влади був досить великий розрив. Наступною гілкою влади були заступники голови кабінету міністрів. Посади першого заступника не існувало. Президент Ніязов ніколи не виділяв когось головним, а когось другорядним. Усі були рівними і він нікого не позиціонував як можливого майбутнього наступника чи кандидата в президенти. І до останнього дня життя президент так і не озвучив цього. Але те, яким чином, починаючи вже з 21 грудня, відбулося визначення виконувача обов’язків президента і те, наскільки чітко спрацював бюрократичний апарат, Рада національної безпеки, говорить про те, що, мабуть, все ж таки якісь настанови президента існували.

— У зв’язку із смертю Ніязова весь світ висловив стурбованість щодо ситуації в Туркменістані. Це пов’язано із тим, що ця центральноазіатська країна має чверть світового запасу газу і відіграє вагому роль на світовому енергетичному ринку як постачальник газу. Як у цьому енергетичному контексті можуть розвиватися події довкола Туркменістану? Які країни можуть виграти від смерті Ніязова і почнуть відігравати більший вплив на політику Туркменістану? Відомо, що туркменський президент займав досить незалежну позицію як у відносинах у рамках СНД, так і безпосередньо із Росією.

— Я прогнозую певну спадкоємність майбутньої влади Туркменістану і відповідно енергетичної політики. І не випадково у перший день після смерті Ніязова з’явилася заява і резолюція Ради національної безпеки, а також заяви виконувача обов’язків президента про те, що Туркменістан буде виконувати взяті на себе зобов’язання і підписані контракти, передусім в енергетичній сфері. Цим було чітко сказано, що Туркменістан буде виконувати два діючі контракти: з Росією і з Іраном. У президента Ніязова було декілька планів. Головним пріоритетом — будівництво трубопроводу довжиною 6,5 тис. км до Китаю. Власне цей трубопровід мали будувати китайці, а Туркменістан — продавати на кордоні свій газ. Чи збережеться цей пріоритет і в нового президента країни — невідомо. Другим пріоритетом був так званий трансафганський газопровід від Туркменістану через Афганістан до Пакистану з можливим продовженням до Індії. Тут знак питання і не тільки в позиції Туркменістану, але й через нестабільність ситуації в Афганістані. Ще один напрямок, про який дуже багато говорилося, це — транскаспійський газопровід , у будівництві якого зацікавлена Україна і європейські країни. Президент Ніязов був скептично налаштований щодо цього проекту і натомість він пропонував прикаспійський газопровід, який мав іти по Казахстану, Росії і далі в Україну. Про це він говорив останній рік на всіх зустрічах, на всіх рівнях, у тому числі 18 грудня під час зустрічі зі спецпредставником ЄС по Центральній Азії П’єром Морелем. Наступного дня пан Морель був у мене в гостях у посольстві і дуже детально розповів про цю зустріч, на якій туркменський президент говорив про прикаспійський газопровід. Зокрема, що в умовах відсутності визначення політичного статусу Каспію на тлі існуючих суперечок з Азербайджаном стосовно деяких територій на Каспії президент не визначав для себе транскаспійський газопровід на найближчу перспективу. Наразі можна зробити висновок, що Туркменістан буде чітко виконувати взяті на себе зобов’язання, а стосовно перспектив — є знак питання. І звичайно, в цьому контексті нам цікаво, наскільки можна наблизити українську позицію до позиції майбутнього керівництва Туркменістану. Де ті зони спільного інтересу, де ми можемо знайти спільну мову?

— Чи можна очікувати, що новий лідер Туркменістану може піти на шлях альтернативного російському маршруту постачання газу в Європу, щоб таким чином диверсифікувати маршрути експорту голубого палива?

— Це можливо. Але для цього потрібно чітко розбудувати свою переговорну позицію. Україна може і повинна пропонувати Туркменістану варіант будівництва транскаспійського газопроводу, але ми повинні розуміти, що це не двосторонній, а багатосторонній процес, до якого має бути активно залучений ЄС, Азербайджан, Грузія і Туреччина. У разі, якщо буде вироблена зрозуміла для Туркменістану консолідована позиція і будуть вирішені поточні питання, статусу Каспію, принаймні, на рівні Туркменістану, ми матимемо шанси позитивного вирішення цього питання з боку Ашгабаду.

Ще одна українська перспектива, це — робота і видобуток власними силами нафти, газу і газоконденсату на шельфі і на суші, а також виробництво скрапленого газу на території Туркменістану, переробка і купівля нафтопродуктів. Тобто співробітництво в енергетичній сфері не повинно обмежуватися тільки транспортуванням і закупівлями готового експортного газу. Ми повинні ширше дивитися на це співробітництво.

— Деякі експерти поспішили заявити, що Україна уже втратила Туркменістан. Як насправді розвиваються українсько-туркменські відносини?

— Це не відповідає дійсності. Сьогодні на українсько-туркменському напрямку працює досить велика кількість українських компаній. Крім, названих мною енергетичних можливостей існує багато інших можливостей, щоб розбудовувати наші стосунки. Українські будівельні компанії виконують проекти, які є надзвичайно важливими для Туркменістану. Мова йде про поставки газокомпресорних та газоочисних станцій і будівництво унікального за своїм обсягом об’єкту — дренажнокомунікаційного тунелю в Ашгабаді. Також будується міст через Аму-Дарью, трубопроводи та інфраструктура. Це загалом досить серйозний обсяг робіт, і ми хочемо його розвивати і примножувати. Крім цього, доволі ефективним напрямком діяльності є військово-технічне співробітництво. Україна робить дуже багато для модернізації існуючих озброєнь в Туркменістані і, взагалі, в повному розумінні цього слова, допомагає в зміцненні обороноздатності Туркменістану. Це велика робота, яку дуже цінив президент Ніязов. Ще один напрямок — це експорт продукції металургійного, хімічного комплексу, а також продукції сільськогосподарського сектора. Серед центральноазіатських країн Туркменістан залишається сьогодні одним із головних українських партнерів. Хочу звернути увагу, що товарообіг за 10 місяців цього року склав майже 3,5 млрд доларів. Це непоганий показник, і ми повинні це підтримувати. Перспективи цього співробітництва дуже серйозні.

— Якщо ми повернемося до газу, чи зможе Україна самостійно закупати газ у Туркменістану, не користуючись послугами посередника?

— Така можливість існує. Це не лише теоретична можливість. Це те, що було в недалекому минулому, коли ми по прямих контрактах закуповували туркменський газ. Я не бачу нічого фантастичного в тому, що ми повернемося до форм підписання прямих угод і прямого отримання газу. Але, звичайно, існує дуже багато зовнішніх і внутрішніх чинників, які необхідно розв’язати для того, щоб повернутися до попереднього формату.

— Чи планує Україна долучитися до будівництва громадянського суспільства в Туркменістані?

— Ми сьогодні надаємо максимальну підтримку перш за все тому українству, яке сьогодні знаходиться в Туркменістані. Існує недільна школа для дітей українського походження при посольстві України. Проводяться культурні заходи у вигляді концертів української пісні, українських вечорів поезії, шевченківських заходів. На порядку денному стоїть проведення днів культури Туркменістану в Україні й України в Туркменістані. Це будуть серйозні заходи. Українські дні культури будуть включати концерти і фотовиставки, демонстрацію художніх фільмів. У Туркменістані пам’ятають, що Олександр Довженко певний час працював у цій республіці й був тією людиною, яка допомагала створювати туркменське кіно. Батьком туркменського кінематографа був саме Довженко, і ми повинні це цінити і розвивати. На порядку денному — відкриття українського культурного центру в Туркменістані. В реалізації цього проекту ми будемо розраховувати на підтримку з боку керівництва нашої держави і, звичайно, на підтримку з туркменського боку. У нас дуже хороші особисті стосунки міністра закордонних справ Бориса Тарасюка з туркменським колегою Рашидом Мередовим. Упродовж останніх 10 років Україна підтримувала всі політичні ініціативи Туркменістану, і Ашгабад підтримував абсолютно всі політичні ініціативи Києва. І ці політичні зв’язки теж наше набуття, це наш актив, і ми повинні це розвивати.

— Чи направить Україна спостерігачів на президентські вибори в Туркменістані?

— Перш за все, ми проведемо попередні переговори з туркменською стороною. Тому що ми не маємо на меті послати інспекторів. А в абсолютно нормальних рамках прийнятих міжнародних норм можемо, якщо на це буде згода туркменської сторони, послати спостерігачів для участі в спостереженні, а не інспектуванні процесу проходження виборів. Я вважаю, що це потрібно туркменській стороні, яка, посилаючись на наявність закордонних спостерігачів, буде мати менше проблем з легітимізацією результатів цих виборів. Звичайно, Україні буде простіше давати оцінку цим виборам, якщо наші представники будуть присутніми на цих виборах. Але, я думаю, це стане предметом переговорів з кандидатом у президенти, виконувачем обов’язків президента, з яким я планую зустрітися найближчим часом.