Виграє той, хто не програє

Про те, що гра між донецьким «Шахтарем» та київським «Динамо» у двадцять восьмому турі чемпіонату України стане вирішальною для визначення чемпіона, було відомо ще минулого літа. Так воно й сталося. Хіба що двоє вітчизняних лідерів розгубили навесні свою звичну перевагу в набраних очках, і якби чемпіонат у нас починався не влітку, а навесні, як у Росії, то другим за «Динамо» йшов би тепер не «Шахтар», а «Металіст» із Харкова, який, якщо не за грою, то за кількістю набраних очок, нічим навесні не поступався двом визнаним лідерам. Велика кількість втрачених навесні очок свідчить або про зниження рівня гри «Шахтаря» та «Динамо», або про те, що решта команд вищої ліги підтягнулися до провідних команд за класом гри. Дуже хотілося б вірити у другий варіант, але відсутність успіхів українських клубів на міжнародній арені схиляє саме до першого висновку. Аби побачити, чи справді у провідних українських команд ігрова криза, слід було дочекатися їхньої особистої зустрічі, оскільки до 23 травня «Шахтар» з «Динамо» цього року ще не грали.

Очікуване задоволення від поєдинку принципових футбольних опонентів було дещо зіпсоване заздалегідь. Справа в тому, що вже післязавтра ці ж команди зіграють фінал Кубка України. Невже організатори всеукраїнських футбольних змагань не могли передбачити такого «неймовірного» варіанту заздалегідь і зробити інтервал між двома найцікавішими матчами українського футбольного сезону більшим, аніж три дні. А той факт, що принципове протистояння двох наших найсильніших поки футбольних клубів запланували на день фіналу Ліги чемпіонів і коментувати не хочеться. Ті, хто вирішили піти у Донецьку на стадіон, заздалегідь були позбавлені можливості подивитися повністю головний фінал футбольної Європи.

Втім, зважаючи на ще одну вигадку організаторів, на стадіон таки варто було йти. Ті, хто дивився телевізійну трансляцію не побачили майже половини гострих моментів матчу «Шахтар» — «Динамо», під час яких режисери або показували повтори попередніх епізодів, або просто трибуни. Плюс запрошений із Росії сімдесятилітній коментатор відверто халтурив біля мікрофона, не забажавши хоча б вивчити прізвища гравців обох команд.

На стадіоні ж було справжнє футбольне свято. На відміну від київських футбольних арен, донецький стадіон не був оточений батальйонами міліціонерів, які в Києві обмацують кожного, хто йде на футбол. Як у добрі старі часи уболівальники «Шахтаря» йшли на футбол з хорошим настроєм і завзято підтримували свою команду упродовж всієї гри.

На жаль, нинішній «Шахтар» вже не спроможний подарувати своїм уболівальникам футбол високого класу. Здавалося, що у грі проти найпринциповішого суперника гравці «Шахтаря» покажуть нарешті свій потенціал, відіграють дев'яносто хвилин на межі своїх сил і можливостей. Тим більше, що нинішнє «Динамо» зовсім не виглядає командою, яку не можна обіграти. Однак господарі поля вмикали високі швидкості, поєднуючи їх із філігранною технікою володіння м'ячем, лише кілька разів. Решту часу гра проходила за сценарієм «Динамо».

Цьогорічний варіант київського клубу має одну характерну ознаку. Попри купу проблем із організацією гри, відсутністю тактичного малюнку, постійними помилками у захисті «Динамо», створене тренером Дем'яненком вміє не програвати. Принаймні на внутрішній арені, де без п'яти хвилин чемпіони не програли в цьому сезоні ще жодного матчу із проведених 35 ігор у чемпіонаті та розіграші Кубка України.

І цього разу динамівці поставили собі завдання не програти. Не просто тому, що нічия на полі головного конкурента завжди вважається непоганим результатом, а тому, що лише перемога над «Динамо» залишала «Шахтарю» шанс відстояти чемпіонський титул. Перемога киян робила їх чемпіонами вже 23 травня, а нічия залишала між командами різницю в шість очок. І тепер динамівцям досить не програти одну із двох останніх ігор чемпіонату аби посісти перше місце. У те, що «Динамо» у рік свого вісімдесятилітнього ювілею програє дві останні гри у Києві не стане чемпіоном, не вірив ніхто.

Зовні поєдинок у Донецьку мало нагадував вирішальну гру принципових суперників. У таких двобоях зазвичай дуже багато жорсткої боротьби, дуже мало гострих моментів, а переможця часто визначає один забитий м'яч. Цього ж разу і моментів було в обох команд вдосталь і рахунок 2:2, який повністю влаштував гостей, дав глядачам можливість насолодитися видовищем.

«Шахтар» двічі вів перед у рахунку. Спочатку в першій половині гри гол після кутового забив Левандовський, а згодом, уже в другому таймі з одинадцятиметрового, відзначився Брандао. Однак гості напрочуд швидко відіграли обидва м'ячі (Клебер та Діого Рінкон), і могли забити ще. Не виключено, що такій грі сприяла психологічна розкутість динамівців, яким вперше за увесь чемпіонат не треба було конче перемагати. Ось і виходили у «Динамо» і гострі передачі, і точні удари, і красиві комбінації. А коли помилявся захист, надійно грав досвідчений Шовковський.

Після гри на прес-конференції тренер «Шахтаря» Луческу зробив вигляд, що нічого не трапилось і швиденько перевів розмову на фінал Кубка України, який відбудеться в неділю. Кому приємно говорити про те, що забезпечена фантастичними умовами команда «Шахтар» практично без супротиву віддала титул чемпіона України київському «Динамо»?

Для київської команди, яка щойно відзначила своє 80-річчя, цей чемпіонський титул стане двадцять п'ятим. Вигравши свій перший титул у 1961 році «Динамо» тринадцять разів ставало чемпіоном СРСР, і тепер близьке до дванадцятого титулу чемпіона України!

Чемпіонат України. 28 тур.
«Шахтар«(Донецьк) — «Динамо» (Київ) — 2:2 (1:1)
Голи: Левандовський (18), Брандао (48) — Клебер (26), Діого Рінкон (56)