Випробування ефіром

Сьогодні, 25 лютого, в річницю інавгурації, на Віктора Януковича чекає тригодинний марафон у прямому ефірі. Журналістам удалося з’ясувати, що питання в ефір надійдуть із 16 точок країни. Причому в Києві, за даними деяких ЗМІ, це сміттєспалювальний завод на Харківському масиві. Мабуть, в АП вважають, що для киян найактуальніша тема — це забруднення довкілля та комунальні проблеми.

У рамках телепроекту «Розмова з країною» Президентові надійшло майже 10 тисяч запитань. Судячи з їхньої тематики, українців найбільше цікавить політика, робота органів місцевої влади, виплата пенсій, економіка та робота фінансових установ. Найменше — питання культурного та міжнародного життя країни. Так, у всякому разі, стверджує голова Адміністрації Президента Сергій Льовочкін. Перелік запитань, які громадяни поставили Президентові, на акредитованих для цього сайтах (УНІАН і Інтерфакс) не можна було ні подивитися, ні проголосувати.

Як відомо, Ющенко, будучи президентом, у грудні 2008 року давав прес-конференцію, на якій обіцяв відповісти й на найпопулярніше запитання інтернет-користувачів, яке обиралося голосуванням читачів декількох сайтів. У результаті найпопулярнішим виявилося запитання: скільки треба заплатити громадянам, аби Ющенко покинув Україну? Віктор Андрійович тоді назвав це питання провокацією. Нинішня Адміністрація, схоже, цю «помилку» врахувала й вирішила Віктора Федоровича так «не підставляти».

Організатори розраховують, що за три години спілкування Віктор Янукович встигне відповісти на 40 — 60 запитань. На одне запитання відводиться близько трьох хвилин. До речі, Віктор Ющенко торік за дві з половиною години встиг відповісти всього на десять запитань. Хоча, мабуть, тут порівняння недоречне. Якщо для Віктора Андрійовича характерні витіюватість викладу та багатослівність, то у Віктора Федоровича інша проблема — уповільнена реакція. Йому взагалі важко даються публічні виступи. І сьогоднішній багатогодинний ефір може стати для Януковича справжнім випробуванням. Отже, побажаємо йому успіху. Усе ж таки, хоч би яким він був, — це наш Президент. Українці самі його обрали більшістю голосів. І ображатися тут нема на кого. 

Наталія РУДЕНКО, директор НВК «Сімферопольська українська гімназія»:

— Звичайно, багато про що хотілося би запитати у Президента при такій нагоді, — і про те, що робиться для зміцнення та розвитку державної української мови, і які в нього плани щодо розвитку Кримської автономії, розвитку громадянського суспільства, однак усі ці питання займуть багато часу, тож доводиться серед них вибрати найголовніше. А найголовнішим нам видається наступне запитання (і від його вирішення залежатиме вирішення і решти питань, про які б хотілось би поговорити з Президентом): які плани у Віктора Федоровича, що він думає з цього приводу, та яких заходів хотів би вжити, аби в Україні, нарешті постала єдина помісна церква? Нам здається, що саме цей фактор може, на відміну від інших, менш дієвих, об’їдати Україну в єдине громадянське суспільство, в єдину країну.

Петро ВОЛЬВАЧ, голова Кримської філії Наукового товариства ім. Шевченка, академік Української академії екологічних наук, заслужений діяч науки і техніки АРК:

— Пане Президенте, чи знаєте ви, що в Криму за переписом мешкає близько 25% українців, а 10% кримчан зазначили рідною українську мову? Також чи відомо вам, що, не зважаючи на це, в Криму тривалий час порушуються конституційні права української громади — в автономії нема жодного українського дитячого садочка, і лише сім шкіл з українською мовою навчання, серед яких повноцінною є лише одна Сімферопольська українська гімназія, та й їй доводиться зараз витримувати шалений тиск русифікаторів, які прагнуть перетворити її на російську? Отже, українці Криму потребують неодмінно вашого захисту, пане Президенте, щоб відстояти своє конституційне право на рідну мову, розшири сітку шкіл і забезпечити потреби всіх бажаючих навчатися державною мовою.

Андрій ДЕНИСЕНКО, координатор громадської організації «Громадянський актив Дніпра»:

— Як координатор громадської організації я, разом із іншими, звертався до гаранта Конституції України щодо порушення прав громадян, яких затримували у справі про руйнування пам’ятника Сталіну в Запоріжжі. Звертався тому, що серед них є жителі Дніпропетровської області. Мене стривожили їхні розповіді про те, як із ними поводились у правоохоронних органах і які були умови їхнього утримання під вартою. Двоє із затриманих написали заяви про те, що їх піддавали тортурам. На мій погляд, це абсолютно недопустимо в країні, яка прагне вступу до Європейського Союзу. Із цього приводу ми звернулися до Президента, але відповіді так і не отримали, хоча відтоді минув уже понад місяць. Дивує навіть не те, що порушується Закон про звернення громадян, а те, що Президент — людина, яка двічі побувала під слідством, судом і в місцях позбавлення волі, — залишається байдужим до долі людей, які потрапили в жорна нашої правоохоронної системи. Йому, як нікому іншому, має бути відомий механізм отримання свідчень підозрюваних. У зв’язку з цим мене цікавить, як далеко Україна зможе зайти у сфері порушення прав людини і у створенні режиму поліцейської держави?

Петро КРАЛЮК, професор, доктор філософських наук, письменник:

— Видатний український прозаїк Улас Самчук якось назвав Донбас «радянською Січчю», маючи на увазі те, що в цей регіон потрапляли люди, які мали проблеми з радянською владою. Ваш батько походив з Білорусі й, очевидно, не з доброго життя потрапив на Донбас. Навіть говорять про те, що і він, і його родичі зазнали певних переслідувань за часів сталінізму. У контексті цього хотілося б знати ваше ставлення до радянського минулого, до тих численних радянських символів, що продовжують існувати на вашій малій батьківщині. І чи вважаєте ви актуальним для нашого суспільства проблему «дерадянізації» та «десталінізації»?

Артем ЖУКОВ, магістрант історії Національного університету «Острозька академія»:

— У 1970-х роках держсекретарем США Генрі Кіссинджером широко застосовувалася «човникова дипломатія» у вирішенні гострих політичних питань, які лише опосередковано торкались США. Чи, на вашу думку, зараз є актуальне залучення третьої сторони у відносинах, наприклад, між Україною та США, Україною та ЄС чи Україною та Росією і яка країна могла б виступити таким посередником?

— Чи є у парламенті депутати з громадянством іншої країни?