Вища школа: за старими лекалами реформ не здiйснити
В Україні сьогодні розпочався новий навчальний рік. Про те, що він буде незвичайним для школярів, напередодні багато і говорили, і писали. А чого чекати від нього студентам? Близько тисячі навчальних закладів розкрили перед ними свої двері. Що відбуватиметься за цими дверима? Чи будуть зміни у системі вищої освіти на краще?
Як повідомив заступник міністра науки й освіти Михайло Степко , у цьому навчальному році намічаються шляхи вирішення таких проблем, як навчання інвалідів у вузах, реальне сприяння працевлаштуванню випускників, вирішення соціально-побутових питань студентів. Передбачається запровадження спеціальних стипендій для студентів, котрі навчаються за спеціальностями, вкрай необхідними в нашій державі. Особливу увагу планується приділити і підготовці молодших фахівців (їх раніше називали учнями технікумів, коледжiв, училищ) як висококваліфікованих робочих рук. Більше уваги приділятиметься організації та проведенню студентських наукових олімпіад. Передбачається ширше використання віртуального навчання (через Інтернет) для здобуття конкретних знань. До речі, при Харківському університеті радіоелектроніки вже створено віртуальний університет.
Школи сьогодні готуються стати 12-річними. Вже з цього року починається ціла низка нововведень. Реформування школи, безумовно, позначиться і на вищій освіті. У зв’язку з тим, що вчитися будуть довше, можливо, з програми технічних вузів зникнуть такі предмети, як українська мова, українознавство, історія України, оскільки ці предмети вже будуть грунтовно вивчені ще в школі. Після запровадження 12-бальної системи оцінок для школярів доведеться поміркувати і над реформуванням системи оцінювання знань і у вузах. Реформи школи враховуватимуться при розробцi стандартів вищої освіти.
Сьогодні Україна прагне вийти у світовий освітній простір, насамперед — європейський. Ратифікування минулого року Верховною Радою Ліссабонської конвенції було спрямоване на розвиток цивілізованіших відносин нашої держави з європейськими країнами з питань освіти. У цьому році до українського диплома розроблено додаток у вигляді диплома європейського зразка. Фондом «Відродження» студентам України надаються стипендії для навчання у вузах США, Великобританії та Центральному європейському університеті (Польща, Угорщина). Таке навчання передбачає обов’язкове повернення в Україну для роботи за фахом.
Так, група випускників західних вузів, повернувшись до України, створила Центр інновацій і розвитку , щоб застосувати в українських реаліях новації, зокрема в освіті, побачені в університетах Америки, Канади, Великобританії. Виконавчий директор Центру інновацій та розвитку Олександр Сидоренко , випускник Київського університету ім. Тараса Шевченка, Інституту державного управління та самоврядування при Кабінеті Міністрів України та Матіобського університету в Канаді, вважає, що програми наших вузів дуже переобтяжені матеріалом для запам’ятовування, що позитивною відмінністю програм навчання у західних вузах є вивчення всіх суперечностей у поглядах на предмет, проблему. Це привчає студентів думати та аргументувати свою позицію.
Сьогодні готується для прийняття у другому читанні закон «Про вищу освіту». Чим він відрізнятиметься від закону, прийнятого у першому читанні, сказати поки що важко. Дуже багато проблем і дуже багато різних думок щодо шляхів їх вирішення. Нинішня система сертифікації й акредитації вузів вимагає істотних доробок. Ці процедури дуже громіздкі, їх потрібно спростити, а також попрацювати над механізмом об’єктивності висновків.
Багато розбіжностей щодо змісту ступеневості освіти. Наприклад, ступінь «спеціаліст» пропонують ліквідувати, оскільки на Заході у вузах лише два рівні, і наших «фахівців» там прирівнюють до бакалаврів. Існують і серйозні аргументи проти такого рішення. Розмите й саме уявлення про те, чим повинні відрізнятися програми навчання різних рівнів. А як визначити, скільки державі необхідно магістрів, а скільки бакалаврів?
Висловлювалася пропозиція щодо закріплення на державному рівні положення про те, що спеціаліст, який закінчив навчальний заклад 2 рівня акредитації, повинен отримати кваліфікацію нижчу, ніж спецiалiст такого ж рівня, але вузу 3 — 4 рівня акредитації. Це прозвучало на Всеукраїнській практичній конференції «Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми і перспективи», що відбулася влітку в Києві.
Костянтин КОРСАК, завідувач відділу Інституту вищої освіти АПН України, вбачає основну проблему в тому, що сьогодні інформаційні потоки вже проконтролювати неможливо і що у зв’язку з цим змінюється роль викладача, який вже перестає бути головним джерелом знань.
Збільшення кількості студентів за останні роки не призвело до достатнього збільшення бюджетних витрат на освіту. Внаслідок цього вузам доводиться грати за правилами прибуткових організацій — боротися за студента, здатного оплачувати своє навчання. А що робити талановитому, але бідному? Кредитів на освіту поки що дуже мало, а програми, спрямовані на підтримку талановитої молоді, не настільки великі, щоб допомогти всім, хто заслуговує цього. Якісної безкоштовної освіти бути не може — безкоштовний сир буває тільки в мишоловці! То хто ж платитиме? За кордоном інвестиції в освіту вважаються одними з найвигідніших. Що треба зробити, щоб це стало вигідним і у нас?
Під впливом часу різко змінюються ціннісні орієнтири молоді, нерідко вони зовсім не збігаються з орієнтирами багатьох викладачів, середній вік яких свідчить про значне постаріння викладацького складу наших навчальних закладів. Високопатріотичні заклики сьогодні не спрацьовують. Молодь дивиться на речі з практичної точки зору. А у виховному плані з нею як і раніше продовжують працювати в кращих радянських традиціях: «Важливо разом зі студентами зробити висновок, що…» — а далі дуже красиві і бездоганно правильні слова про патріотизм у методичних рекомендаціях для проведення першої лекції у 2000 — 2001 навчальному році. Чому заготовляємо висновок? По-колишньому привчаємо чекати від когось готових рішень і вгадувати бажану відповідь викладача? Застарілі методики ведуть до формування застарілої свідомості. І як з такою свідомістю здійснювати прогрес?
Однак дуже хочеться вірити, що українська вища освіта поступово вирішуватиме проблеми. Тим більше, що багато чого ще треба перевіряти на практиці, теоретично прогнозувати результати не завжди можливо. Великі надії у цьому напрямку покладаються на дуже молодий Інститут вищої освіти АПН України, який, визначивши концептуальні позиції, вже розпочав фундаментальні дослідження та серйозні розробки. Цього року відкрилися науково-дослідні центри у вузах Харкова, Львова, Одеси, Дніпропетровська, а також створено експериментальні майданчики в навчальних закладах Луганська та Харкова. Дослідницька робота набирає обертів.
Кажуть, що, якщо у вас немає проблем, то ви прогавили щось найважливіше. Судячи з кількості проблем у вищій освіті, можна передбачити, що найважливіше ми не прогавлюємо, а значить, нам є на що сподіватися.
КОМЕНТАР
В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, президент Києво-Могилянської академії: «Головна перешкода на шляху прогресивного розвитку української освіти має чинники зовнішні та внутрішні. До зовнішніх відносяться проблеми економіки, які породжують корупцію в освіті. Корупція в освіті — це не проблема психіки, етики й моралі викладача, це проблема економіки. Платна освіта (з наданням безкоштовної тільки для особливо обдарованих дітей, але за яких комусь також треба буде платити) вирішить цю проблему.
До внутрішніх проблем відносяться проблеми, пов’язані з формальним запровадженням ступеневості у вищий освіті, з орієнтацією на ранню вузьку спеціалізацію. Ринок праці диктує необхідність зміни спеціальностей до 4 — 6 разів у житті, а для цього потрібна фундаментальна освіта, яка й дозволить протягом життя опановувати різні знання і навички, необхідні для зміни професій. Вже сьогодні близько двох третин випускників вузів працюють не за фахом.
Вирішенню багатьох проблем вищої школи допомагає система анонімного тестування, що використовується в Академії вже не перший рік, і над запровадженням якої у всіх вузах України працює сьогодні Міністерство науки і освіти.
