Вияви антисемітизму є всюди

«Рівень антисемітизму в Україні — найвищій в Європі». Під таким заголовком 29 вересня цього року в «Экономических известиях» вийшло інтерв’ю з президентом Російського єврейського конгресу, президентом фонду «Всесвітній форум пам’яті Голокоста» Моше Кантором. За його словами, в Росії зростання антисемітських настроїв становить 10% на рік, а в Україні щорічно за останні три роки рівень антисемітизму зростає на 17%. Варто зазначити, що публікація інтерв’ю припала саме на пік проведення заходів, приурочених 65-й річниці трагедії в Бабиному Яру в рамках форуму «Життя народу моєму!». Коли в Україні знаходилися президент Ізраїлю Моше Кацав і понад 40 іноземних делегацій найвищого рівня, які прибули до Києва на запрошення українського Президента Віктора Ющенка.

Газета «День» звернулася до відомих представників єврейського народу, які живуть у Києві, щоб вони дали свою оцінку того, як насправді в Україні складається ситуація з антисемітизмом.

Сергій ГЛУЗМАН, відомий правозахисник, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України:

— Мене здивувала ця публікація. Напередодні форуму «Життя народу моєму!» я спілкувався з Моше Кантором. Тоді він зовсім не висловлював подібну думку. Я не знаю, чи читав він цю публікацію. Це зовсім не відповідає дійсності. І останнім часом ми бачимо, що проблема ксенофобії значно жорстокіше виражена в Росії, ніж в Україні. Це не тема для обговорення, тим більше коли йдеться про відсотки. Я не розумію, як узагалі можна оцінювати рівень антисемітизму у відсотках.

Я особисто не вважаю, що в Україні — загрозлива ситуація щодо антисемітизму. Так, частина населення погано ставиться до євреїв. Але ці ж люди погано ставляться до себе. Зрозуміло, оскільки є факти якихось серйозних порушень закону, то цим потрібно займатися й про це також має знати громадськість, а не лише правоохоронні органи. А в нас якраз перекручена ситуація: громадськість реагує, а правоохоронці — ні. Узяти для прикладу МАУПівськую історію. Там уже договорилися до такого, що цілком можна було б реагувати правоохоронним органам. Дуже погано, коли закон не виконується. Це розмиває правову свідомість громадян.

Я не був на виступі Моше Кацава в Бабиному Яру. Але можу сказати, що також євреї чинили на цій же території кілька років тому. Я вважаю несерйозним, коли заводять розмову про те, що та або інша національність діяла певним чином. Варто враховувати історичну ситуацію. Зрештою, відомо, що в концентраційних таборах, де утримували євреїв, були інші євреї з числа осуджених, яких називали капо, тобто внутрішня поліція. Люди хотіли вижити.

Що має робити українська влада в разі вияву антисемітизму? Я не вважаю, що потрібно відкривати спеціальні в’язниці для людей, які не люблять євреїв. Але влада повинна показати, що вона фіксує ці факти та якось реагує на них. Не обов’язково запроторювати за антисемітські статті у в’язницю. Є інші можливості. Принаймні не вдавати, що це не відбувається.

Леонід ФІНКЕЛЬШТЕЙН, головний редактор видавництва «Факт»:

— Я категорично не погоджуюся з тим, що написано в цьому інтерв’ю. Я взагалі не можу зрозуміти, якими важелями вимірюється рівень антисемітизму за позицією дописувача цієї статті. Я абсолютно переконаний, що сьогодні в Україні державного антисемітизму немає. Але є багато неприємних моментів з цим пов’язаних. Безперечно, не можна уявити собі цивілізоване суспільство, в якому видаються книжки МАУПу і такі часописи, як «Персонал-плюс» або «Персонал». Це, безперечно, неможливо у цивілізованій країні й дуже погано, що цими питаннями якщо й опікується хтось, то дуже повільно. Але це справа суспільства; суспільства, а не уряду. Мені особисто доводилося чути від нашого Президента, що він категорично засуджує будь-які прояви антисемітизму та ксенофобії. Безперечно, на рівні спілкування з найкращими представниками української гуманітарної еліти мені доводилося чути від них різке засудження проявів антисемітизму. Тому говорити про державний антисемітизм шановного пана, особливо який приїхав з Росії, де державний антисемітизм приймав, так би мовити, виміри всієї метрополії над колонією.

Я, наприклад, свого часу вчився у місті Воронежі, тому що в Києві, будучи євреєм, зазвичай, поступити до ВНЗ не міг. Але це я не вважаю проявом українського антисемітизму. Це був прояв імперіалістичного антисемітизму, коли саме це явище в колоніях було набагато більше, ніж у метрополії. Я вважаю, що радянські посадовці в Україні просто виконували відповідні накази й намагалися вислужилися перед керівниками Совєтського Союзу. У цьому я переконаний абсолютно. Що стосується проявів антисемітизму на побутовому рівні, вони є і, без сумнiву, будуть ще довго. До речі, на жаль, вони є в багатьох країнах світу. Я особисто, спілкуючись і вважаючи себе українським євреєм, ніколи не забуваючи про те, ніколи не відмовляючись від свого етносу, завжди повторюю слова Іллі Еренбурга: «Я не перестану говорити про те, що я єврей доки на світі буде хоча б один антисеміт».

Ми, видавництво «Факт», на сьогодні маємо лише один вплив на прояви антисемітизму МАУПом: це — остракізм. Ми не будемо спілкуватися, брати участь у заходах, які організовує видавництво МАУП і його сателіти. У даному випадку я вважаю, важливішими є не стільки дії влади, скільки дії громади. До речі, можу засвідчити, що справжня українська інтелектуальна еліта, справжні українці мене особисто в цьому абсолютно підтримують. Я жодному з тих порядних людей не можу докоряти. І вони ставляться до цього питання так само, як я. Я в цьому абсолютно переконаний.

Щодо виступу ізраїльського президента Моше Кацава у Бабиному Яру хочу зазначити наступне. Дійсно, знищували євреїв тільки за те, що вони євреї. І це, безперечно, злочин. Але я вважаю, якщо людина виступає з будь-якими промовами стосовно цього, має зосереджувати свою увагу не тiльки на тому, що вбивали людей, але й за що. Ці виступи не повинні сіяти ворожнечу. Безсумнiвно, зрадники, злодії, вбивці є серед представників будь-яких народів, але не є це сьогодні головним питанням досліджуванням трагедії. Взагалі два народи — єврейський і український — пережили страшні трагедії. Трагедію Голодомору і Голокосту ділити між собою сьогодні ні в якому разі не можна. Тому що цi дві трагедії принесли не ми, а ті, яких дуже важко назвати людьми.