Xвилини круті, а днів бракує,

Чергові збори акціонерів ВАТ «Укрнафта», які передбачалося провести 28 серпня, тепер можуть відбутися не раніше, ніж через 50 днів, тобто наприкінці жовтня — початку листопада. Безпосередня причина зриву цього довгоочікуваного (провадиться раз на рік) і доволі дорогого заходу стала вже банальною. За декілька хвилин до оголошення підсумків реєстрації учасників приватні акціонери, що володіють великим пакетом акцій (за станом на середину 2001 року понад 40% статутного фонду було консолідовано компаніями «Оксидентал менеджмент компані», Varkedge Limited — обидві зареєстровані на Кіпрі — і Приватбанком; ця трійка, за даними Інтерфаксу-України, веде узгоджену політику і на ряді інших підприємств), заявили про необхідність заздалегідь урегулювати питання про зміни складу спостережної ради і статуту товариства і... не зареєструвалися.

Умовою своєї участі в зборах приватні акціонери поставили згоду держави на надання їм п’яти з одинадцяти місць у спостережній раді, що, проте, цілком справедливо, і відновлення статутної норми про прямі вибори голови правління зборами акціонерів. Тим часом жоден із акціонерів не наполягав на включенні до порядку денного зборів питання про переобрання голови правління. Мабуть, річ тут не в статуті, а в тому, що насправді приватних акціонерів, як і державу, цілком влаштовує Олег Салмін як топ-менеджер і голова правління. І їх зусилля спрямовано, насамперед, на те, щоб забезпечити також і собі доступ до безпосереднього управління компанією. Щоправда, при виконанні всіх їхніх вимог можна буде блокувати деякі ухвали більшості (держава володіє в особі НАК «Нафтогаз України» 50% плюс 1 акцією, та ще 0,03% у ФДМ) і надовго залишити компанію в нестабільній ситуації. Це не може не турбувати.

Напередодні прем’єр-міністр Анатолій Кінах дав різку відсiч тим, хто намагався дестабілізувати «Укрнафту». З його слів, уряд покладе край скандалам, що штучно роздмухуються навколо «Укрнафти», оскільки вона розглядається як головна компанія для створення вертикально-інтегрованої структури, як компанія, яка має займатися нафтовидобутком, нафтопереробкою й продажем нафтопродуктів, а також брати участь у проектах iз нафтовидобутку за межами України. (Останнє може свідчити також і про безпосередню підтримку О.Салміна А.Кінахом, оскільки ідея виходу за межі України належить саме цьому молодому керівникові). Проте в особистісному й командному плані прем’єр не мав би підставляти йому своє плече, оскільки О.Салмін прийшов, а вірніше — повернувся до «Укрнафти» при попередньому уряді й не перестає заявляти, що саме запроваджені тоді аукціони з продажу нафти дозволили вивести під приємство зі стану банкрутства. Але всіма помічено, що для прем’єра характерним є трохи навіть гіпертрофована повага до професіоналів, а підсумки роботи «Укрнафти» 2000 і 2001 років цілком дозволяють віднести О.Салміна саме до їх числа. Напередодні зборів «Укрнафта» пройшла аудиторську перевірку. Провадили її фахівці «Київської аудиторської групи». Як сказано в їхньому звіті, «комплексний аналіз показників фінансової звітності ВАТ «Укрннафта» свідчить про ефективне здійснення економічної політики керівництвом компанії». Хоча, за висновками аудиторів, на початку звітного періоду компанія перебувала в кризовому фінансовому становищі близькому до банкрутства, за рік підприємству вдалося уникнути цього і навіть довести своє фінансове становище до відносно стабільного. Зокрема, за розрахунками аудиторів, частка власних коштів компанії (64% — на початку і 81% — наприкінці звітного періоду) може покрити всі її зобов’язання, отже, підприємство є фінансово незалежним, ліквідним і платоспроможним, причому спостерігається позитивна тенденція підвищення ступеню платоспроможності. Лише за перше півріччя підприємство проплатило до бюджету за нарахованими платежами 738,1 млн. грн.

Що ж може не подобатися в діяльності правління компанії «консолідованим» в офшорних зонах акціонерам? У річному звіті компанії читаємо, що її чистий прибуток за 2000 рік становить 991,7 млн. грн. З цієї суми 915,6 млн. грн. на пропозицію спостережної ради і правління передбачалося залишити в розпорядженні підприємства й використати на капітальні вкладення, створення нормативних запасів та інвестицій, погашення заборгованості колишніх років перед бюджетом. На дивіденди планувалося спрямувати 76,1 млн. грн. На 2001 рік керівництво компанії вважало за потрібне в основному зберегти таку ж тенденцію, хоч частку коштів, що виділяються на дивіденди, передбачалося дещо збільшити. Якщо відповідно до плану розподілу та використання прибутку його намічено отримати в розмірі 962,8 млн. грн., то на дивіденди планується спрямувати 80 млн. грн. Звичайно, акціонери, відповідно до своїх інтересів, можуть бути цим невдоволені й звинувачувати в такому розподілі коштів компанії її керівника. Разом iз тим їм слід би турбуватися не лише про свої сьогоденні інтереси, але й про майбутнє «Укрнафти». Також не викликає сумніву те, що будь-який чесний і професійний менеджер, запропонований акціонерами замість нинішнього керівника, буде вимушений продовжувати взятий ним курс. Тим більше, що контрольний пакет акцій «Укрнафти» зрештою залишається за державою, і саме їй вирішувати, як краще використати прибутки, отримані на основі загальнонаціональних природних ресурсів. В усякому разi в уряду є достатньо підстав, а також можливостей, щоб, вирішуючи проблеми національної компанії-монополіста, котрі безпосередньо стосуються питань національної безпеки, виявити і необхідну гнучкість у переговорах iз акціонерами, і твердість там, де йдеться про відстоювання загальнонаціональних інтересів. Здається, цей процес вже пішов. Коментуючи пресі «підсумки» зборів, котрі не відбулися, голова НАК «Нафтогаз України» і спостережної ради «Укрнафти» Вадим Копилов сказав: «Ми домовилися зараз почати цей переговорний процес із власниками акцій, щоб дійти спільної думки і на чергових зборах прийняти узгоджену ухвалу... щоб «Укрнафта» нормально працювала. Головне — це вийти на підвищення видобутку нафти». Такий підхід є цілком виправданим і свідчить також і про те, що система корпоративного управління акціонерними підприємствами зі змішаною формою власності набуває в Україні цивілізованих рис: навіть маючи більшість, держава більше не стає на шлях диктату, а прагне розв’язувати проблеми шляхом діалогу й урахування інтересів іншої сторони.