«Я не співаю неулюблених пісень»
Режисером ювілейних вечорів великого тенора став син співака — Анатолій Солов’яненко-молодший.
25 вересня відомому українському тенору Анатолію Солов’яненку виповнилося б 70 років. На жаль, до цієї дати співак не дожив. Три роки тому спекотного липневого дня життя Анатолія Борисовича обірвалося — обширний інфаркт. Та його голос і досі звучить по радіо і телебаченню. Смерть не стала забуттям легендарного артиста. Солов’яненка люблять і пам’ятають. Біля його будинку по вул. Інститутській, де нещодавно встановлено бронзовий пам’ятник, завжди лежать живі квіти. На фасаді будівлі з’явиться меморіальна дошка. Ювілейні торжества патронує Міністерство культури й мистецтв України. Будуть концерти на батьківщині співака в Донецьку в оперному театрі, який нині носить його ім’я. У Києві на двох головних академічних майданчиках країни пройдуть урочисті вечори. Вчора напередодні дня народження Анатолія Борисовича на сцені філармонії відбувся концерт, де прозвучали арії та дуети із опер, італійські й українські пісні, а сьогоднi в Національній опері покажуть «Лючію дi Ламмермур» Доніцетті у виконанні сучасних прим і прем’єрів київського театру. Режисер вечорів — син ювіляра — Анатолій Солов’яненко-молодший. На могилі артиста в Козині (Київська обл.) пройде мітинг пам’яті і відкриється невеликий меморіальний музей. По радіо й телебаченню підготовлено цикл передач про творчість великого тенора. Буде презентовано фотоальбом Алли Терещенко «Анатолій Солов’яненко», і по УТ-1 покажуть телефільм «Прелюдія долі».
— Останні роки життя Анатолія Борисовича після того, як він пішов із київської опери, тісно пов’язані з філармонією, керівництво якої давало йому можливість багато виступати на цій прекрасній сцені, — сказала вдова співака Світлана Дмитрівна Солов’яненко. — Хоча свої кращі роки чоловік, звичайно ж, віддав столичній опері. Дебютував у ролі Герцога у вердіївському «Ріголетто» 22 листопада 1963 року. До речі, він виступав у костюмі, подарованому його педагогом по вокалу Олександром Миколайовичем Коробейченком. Чоловік старанно зберігав цей подарунок. Костюм буде одним із численних експонатів музею Солов’яненка в Донецьку. Донбас — батьківщина співака, але саме в Києві він став професіоналом. Пізнав успіх, славу, виконав свої зіркові партії: Едгара в «Лючії дi Ламмермур» Доніцетті, Альфреда в «Травіаті» Верді, Андрія в «Запорожці за Дунаєм» Гулака-Артемовського, Рудольфа в «Богемі», Маріо в «Тосці» Пуччині, Фауста в однойменній опері Гуно, Самозванця в «Борисі Годуновім» Мусоргського та ін. Тут він отримав і рану, яка не загоювалась, коли був вимушений у розквіті таланту через заздрість та інтриги піти з театру...
Ми вирішили зробити два різнi вечори. У філармонії виступали колеги Анатолія Борисовича по сцені, виконуючи його коронні партії, романси, народні пісні. А в Національній опері «Лючію дi Ламмермур» можна назвати виставою-присвятою. По-перше, Анатолій Борисович і сам блискуче співав у цій опері. По-друге, нову сценічну версію зробив наш син Анатолій, таким чином, ім’я Солов’яненка знову повернулося в київську Оперу. Я сподіваюся, що незабаром додаток Солов’яненко- молодший відпаде. Толя свого життя поза мистецтвом, як і його батько, не уявляє. Вони внутрішньо з чоловіком дуже схожі, такі ж цілеспрямовані, вперті у досягненні мети.
Часто Анатолію Борисовичу ставили запитання про його улюблені опери, романси і пісні. Співак відповідав: «Я не співаю неулюблених творiв. Тому, що вкладаю у виконання всю свою душу, чи то вистава, чи то концерт. Кожна партія, романс, серенада, балада або народна пісня для мене, немов улюблені діти». Окрасою репертуару Солов’яненка були українські та італійські пісні, без яких слухачі не відпускали артиста зі сцени. За словами Світлани Дмитрівни, «Місяць на небі», «Чорнії брови», «Дивлюсь я на небо», «Ніч яка місячна», «Повій, вітре» — давно були в репертуарі Анатолія Борисовича, але він постійно над ними працював: над словом, фразою. У останні роки він з гіркотою говорив: «Напевно, добре, що я менше виступаю. Я маю можливість працювати над нюансами». Наприклад, «Стоїть гора високая» в молодості Солов’яненко співав із пафосом, підйомом, а в останніх концертах у пісні стільки було смутку про нездійсненні надії. Він трепетно ставився до всього, що стосувалося музики. Хворобливо переживав невдачі, й не лише свої, а й партнерів по виставі. Він говорив — «усі актори знаходяться в одній зв’язці». Про те, як співак готувався до вистав, про його навчання в театрі Ла Скала, виступи по країні і за кордоном, про друзів і колег, про те, яким він був на сцені і в побуті і багато чого іншого — читайте в найближчих номерах «Дня».
