Як бідняк наслідував багатія

Жила собі одна родина — чоловік, дружина і дочка. Була ця родина бідною-бідною, ледве кінці з кінцями зводила. Стали чоловік із дружиною думати, як їм розбагатіти.

— Живемо ми зараз в убогості. Давай розшукаємо якого-небудь багатія, оселимося з ним поруч, подивимося, що він робить, і будемо в усьому наслідувати його.

Так вони і зробили. Зламали свою хатину і побудували нову поруч iз будинком багатого сетхея. Сетхей змушував своїх працівників обробляти поле і город, а потім посилав їх продавати врожай. Бідняки намагалися наслідувати сетхея, як могли, працювали в полі, а потім частину врожаю продавали на базарі. Поступово справи в них пішли усе краще і краще, добробут зростав.

Чоловік із дружиною вирішили віддячити сетхею, у якого вони потайки навчилися господарювати. Чоловік узяв жменю золота і відправився до багатія.

— Для чого ти приніс мені золото? — здивувався сетхей.

Бідняк розповів усе, як було.

— Якщо ти сам вважаєш, що придбав усе своє багатство завдяки мені, виходить, це моє багатство. Ти повинен віддати мені всі свої гроші, а я сам вирішу, яку частку тобі виділити.

— Але я ж не залишився невдячним і приніс вам золото. Якби я знав, що ви зажадаєте всі гроші, то не приніс би вам нічого.

Довго сперечалися сетхей з колишнім бідняком. Нарешті вони звернулися до судді. Суддя їхню суперечку вирішити не зміг і повів обох до короля. Колишній бідняк знову розповів усе, як було.

Король звернувся до сетхея:

— Чи правильно виклав справу цей чоловік?

— Усе правильно, ваша величність.

Зрозумів король, що сетхей надмірно жадібний, і сказав:

— Сетхей, у тебе є діти?

— Син, ваша величність.

— А в тебе? — звернувся король до колишнього бідняка.

— Дочка, ваша величність.

— Щоб між вами не було розбратів, я велю обом родинам поріднитися. Тоді і ділити вам не буде чого.

Сетхей і колишній бідняк низько вклонилися королю і пішли, щоб вчинити згідно з мудрим королівським рішенням.

КОМЕНТАР

У цій казці з усією очевидністю показана цінність знання. Наш бідняк готовий трудитися, але він не знає, що і як треба робити. А сетхей — багатий поміщик, добре це знає. Сам він у полі не трудиться, але вміло керує своїми працівниками і багатіє. Бідняк приймає правильне рішення — знайти розумну, компетентну, і тому багату людину, оселитися поруч з нею і діяти, наслідуючи їй в усьому. Він знаходить сетхея. Родина бідняка, підглядаючи і підслуховуючи, завзято трудиться, і справи в них поступово покращуються.

Колишній бідняк виявився учнем не тільки здiбним, але і вдячним. Він приніс сетхею в подарунок жменю золота і пояснив, чому він це зробив. Жадібний сетхей зазіхнув на його гроші, дивним начебто чином доводячи своє право: якщо ти розбагатів завдяки мені, виходить, твоє багатство насправді — моє багатство. Сетхей високо цінував свою інтелектуальну власність. Щоправда, якусь частку він усе ж таки готовий був виділити колишньому бідняку. Очевидно, з огляду на витрачену його родиною робочу силу.

Далі йде довга суперечка і звернення до судді. Той не в силах вирішити складну справу. Нарешті з’являється король — вища судова інстанція. Таким ось шляхом люди, які зiштовхнулися на життєвому шляху, йдуть до істини і справедливості. Спочатку вони намагаються розібратися власними силами, намагаючись довести один одному свою правоту. Потім, переконавшись, що нічого не виходить, вони відправляються по допомогу до судді. Наприкінці цього земного шляху — король, верховний суд і т.п. Залишається ще Бог, але явно він людські справи не вирішує, шляхи його несповідимі. Як кажуть, Бог правду бачить та не одразу скаже. Тому в деяких формально мислячих і недальновидних людей з’являється думка, що «немає правди на Землі. Але правди немає і вище».

Рішення, прийняте королем, називається в казці мудрим. Сетхей і колишній бідняк йдуть, щоб його виконати — одружити своїх дітей. Що думають про це самі діти, нікого не цікавить. Сьогодні ми вважаємо це пережитком, а може бути, і порушенням прав людини. Але казка оповідає про минуле, до того ж Схід є Схід. І ще варто помітити, що це рішення не тільки усуває економічні розбіжності між сторонами, але й має характер осуду і нагороди. Адже шлюб усе ж таки нерівний. Виходить, сетхей понижений у статусі за надмірну жадібність, а колишній бідняк підвищений за свою доброту.

У наш час казка може бути прочитана інакше. Нас не вабить «мудрість» рішення. Не в цьому ми бачимо мораль. Ситуація вбачається скоріше в контексті цінностей інформаційного суспільства, тобто такого суспільства, у якому успіх практично будь-якої справи прямо залежить від інформаційних ресурсів. У суспільствах традиційному та індустріальному інформація теж мала велике значення, але визначальним був усе ж таки матеріально-енергетичний ресурс. Тепер справа дещо інша. Знання, а також розвиненість інформаційних технологій визначають всі інші сторони життя. У казці претензія сетхея викликана жадібністю. Сьогодні це не переконує. Так, сетхей робив свою справу і свідомо не брав участі у збагаченні колишнього бідняка, тому здається, що його претензія на все багатство, здобуте бідняком, зовсім безпідставна. Адже бідняк постійно займався крадіжкою інформаційних ресурсів. Він міг підірвати, як можна сказати сьогодні, інформаційну безпеку родини сетхея. За нинішніми мірками — це серйозне правопорушення. Сетхей, очевидно, міркував у такий спосіб: «Цей бідняк зі своєю родиною — такий самий, як мої працівники. Ці отримували мої цінні вказівки, а ті їх крали. Я заплачу їм стільки, скільки плачу звичайним працівникам — тільки за фізичну працю». Про безпеку сказано тут не для красного слівця. Крадіжка інформації не позначилася на благополуччі сетхея лише тому, що ринок був безмежним. При обмеженому ринку одразу виникла б конкуренція з усіма наслідками, що звідси випливають. Можливо, «крадіжка» — сильно сказано, сетхей не знав, що за ним підглядають. І все ж таки…

Виявляється, сьогодні, використовуючи сучасну інформаційну техніку, можна не тільки таємно викрадати цінні відомості, але й робити натуральні крадіжки. Мова йде про можливість проникати в комп’ютерні мережі банків і переводити звідти величезні суми грошей на рахунки приватних осіб. Цим займаються хакери. Сьогодні ми починаємо розуміти, що гроші — це інформація, і що інформація — універсальна цінність. Дійсно, сидячи в затишному кабінеті біля комп’ютера, скажімо, в одному з міст Європи, хакер проникає в який-небудь банк світу і переводить на свій рахунок гроші. Потім, знову ж таки за допомогою комп’ютера, він замовляє в торговій фірмі покупки, які йому доставляють просто до його кабінету. Ось яскравий приклад матеріалізації знання. І приклад, який переконує нас у тому, що інформація в сучасному суспільстві — справді найважливіший ресурс.