Як викладати і як вивчати історію

«Головна проблема, яка стоїть перед Україною, — брак глибоко вкоріненого національного усвідомлення громадянської відповідальності. Це стрижнева проблема, із якою країна опинилася віч-на-віч», — ще 2003 року наголошував авторитетний в усьому світі Збігнєв Бжезинський в інтерв’ю газеті «Голос України». Про це судження сучасного мислителя вже в травні 2009 року нагадав доцент Тернопільського економічного університету, кандидат історичних наук Микола Лазарович у своєму відкритому листі до міністра освіти і науки Івана Вакарчука, який він також надіслав до редакції «Дня». Слова Бжезинського пан Микола згадав до того, що українське суспільство не просто не готове перестати вивчати історію України (хай навіть і в технічних вузах), для нього знання своєї історії — чи не запорука подальшого існування. У цьому ж листі Микола Лазарович наголошує: «Складається враження, що певні кола як в Україні, так і за її межами не хочуть, щоб народ знав правду про своє минуле». Лист тернопільського викладача — один з багатьох проявів глибокого обурення частини української інтелектуальної еліти рішенням Міністерства освіти і науки скоротити цикл гуманітарних наук в негуманітарних вищих навчальних закладах.

Минулого тижня наш автор, директор Інституту гуманітарних проблем Дніпропетровського національного гірничого університету Віктор Пушкін надіслав до редакції «Дня» проект наказу Міносвіти «Про вдосконалення нормативної частини змісту підготовки фахівців», що нещодавно був розповсюджений по навчальних закладах. За сухими пунктами, що слідують за словом «НАКАЗУЮ», міністр Вакарчук пропонує керівництвам вишів цікаві новації. В проекті, правда, немає попередньої ідеї вилучення курсу «Історія України» з навчальних планів, через що так вболівав Микола Лазарович. Спільними зусиллями викладачі та ЗМІ історію відстояли. На її захист стали й науковці, і громадські діячі, провівши прес-конференції, опублікувавши гострі статті. Та в наказі є інше: курси «політологія» та «соціологія», які до сьогодні були обов’язковими для вивчення в будь-якому ВНЗ, міністерство планує внести до переліку вибіркових (!) дисциплін. Натомість своїм мудрим рішенням міністерство збільшило цикл математичної та природничо-наукової підготовки для гуманітаріїв до 48 кредитів (1 кредит дорівнює 36 академічним годинам). Чомусь чиновники вперто не хочуть розуміти, що на рівні з точними науками потрібні гуманітарні — тільки вони допоможуть її знання розв’язати головне на сьогодні для України рівняння — побудувати цивілізоване, гуманне громадянське суспільство. Адже без розуміння основ суспільного розвитку, яке дають філософія (на яку, на щастя, міносвіти ще не зазіхнуло), політологія, соціологія, «неможливо сформувати ЛЮДИНУ- з її поглядами, почуттями, методами і правилами поведінки. В сьогоднішньому гуманітарному світі людина повинна себе почувати вільно», — коментує нововведення доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри європейської інтеграції та права Львівського регіонального інституту державного управління Академії державного управління при Президентові України Ярослав Малик.

Варто сказати, що не всі експерти, до яких звернувся «День», категорично відмовлялися від ідей Міносвіти. Кажуть, насправді скорочувати гуманітарні науки для негуманітаріїв потрібно, так само, як і відводити більше часу на самопідготовку — так у європейських країнах, досвід яких ми активно переймаємо. Проте треба балансувати між кількістю і якістю, а не відмовлятися від гуманітарного циклу тільки через те, що не вистачає часу на профільний цикл чи комусь гуманітарний здався неважливим. До того ж, для європейських країн, які шлях усвідомлення власної історії та націотворення пройшли давно й успішно, гуманітарна сфера, можливо, і не така важлива...

Але чому дивитись лише на Європу? Давайте ж, для справедливості, подивимось, що відбувається зі східної сторони нашого кордону. Днями на сайті російської «Новой газеты» з’явилась стаття «История без права переписки. По заказу православных генералов тайно готовится единый для всех учебник истории. Все остальные признаны идеологически вредными». Автори матеріалу шоковані підручником, підготованим Центром державного аналізу та державно-управлінського проектування Росії, в якому урок історії розглядається як державний політико-управлінський інструментарій. «Відповіддю на деідеологізацію має стати формування нової державницької ідеології, на руйнування наступності поколінь — обѓрунтування історичної наступності, на негативізацію минулого — створення галереї позитивних прикладів і т. д.», — наводять автори статті цитати з вище згаданої книги. Ця монографія, яка безцеремонно вказує, яким чином має висвітлюватись історія, на думку авторів статті, є прямим порушенням ст. 13 Конституції Російської Федерації: «никакая идеология не может устанавливаться в качестве государственной или обязательной».

На головній сторінці сайту (http://www.novayagazeta.ru/) «Новая газета» наводить вибрані тези монографії. Впевнені, вони зацікавлять наших читачів. Пропонуємо їх до вашої уваги:

НАШІ ВІЙНИ НЕ МОЖУТЬ БУТИ ЗАГАРБНИЦЬКИМИ

«Під час розгляду подій зовнішньої політики Російської імперії за царювання Катерини II (підручник А.Л. Юрганова і Л.А. Кацви. — Л. Р.) кінцевий висновок звучить таким чином: «Одначе всі ці успіхи були оплачені непомірно високою ціною — кров’ю тисяч російських солдат і величезними витратами господарських ресурсів. Не слід забувати і про агресивний, загарбницький характер воєн Російської імперії у другій половині XVIII століття». Схоже, що авторам не знайоме поняття державних інтересів і природних кордонів. Участь Росії у поділах Польщі також оцінюється як акт агресії проти суверенної держави».

ЛІБЕРАЛЬНІ РЕФОРМИ — НЕ НАШ ШЛЯХ

«Якщо ми візьмемо підручник П.М. Зирянова, то при його аналізі нам відразу ж кинеться у вічі ліберальна заангажованість автора. При описі проектів і спроб реформ на початку царювання Олександра I (Негласний комітет і М.А. Сперанський) і Олександра II без критики сприймається теза про ліберальні реформи як найбільш оптимальний шлях розвитку Росії. Даний підручник, отже, має явно прозахідне забарвлення. При цьому критичної перевірки на основі фактів того, наскільки насправді може бути застосованим і реальним у російських умовах ліберальний проект для Росії, не проводиться».

ДЕКАБРИСТИ ПРОСУВАЛИ ЧУЖОРІДНІ ІДЕЇ, ЗАЗІХНУЛИ НА ВЛАДУ

«Антиурядові ідеї майбутніх декабристів оцінюються, загалом, у позитивній тональності — як прогресивні та направлені проти деспотизму та свавілля влади. При цьому абсолютно випускаються з поля зору деякі принципово важливі моменти. Так, у жодному з підручників не акцентується увага на чужорідному характері джерел декабристський ідей».

ЗАБУДЬТЕ ПРО БАГАТОНАЦІОНАЛЬНИЙ НАРОД

«Вражає абсолютно беземоціональний опис подій Великої Вітчизняної війни у всіх згаданих підручниках з історії ХХ століття. Ігнорується ключова роль російського (виділено Л.Р.) народу у досягненні перемоги над Німеччиною. У підручнику для 9-го класу А.А. Данилова і Л.Г. Косуліної введено навіть спеціальний пункт «Багатонаціональний радянський народ на фронтах війни». Інтерпретація подій у цьому пункті здатна викликати у учнів формування стереотипу, що, нібито, внесок у перемогу у всіх народів СРСР був однаковим».

РОСІЯНИ — ДЕРЖАВОТВОРНИЙ НАРОД

«Узагалі характерним моментом у значній частині підручників історії є нівелювання ролі російського народу в побудові російської держави. Применшення державотворної ролі російського народу потрібно вважати константою шкільних програм».

СТАЛІНСЬКІ ДЕПОРТАЦІЇ МАЛИ СЕНС

«Коли мова заходить про сталінську депортацію народів, факти подаються таким чином, що складається враження про безглузде свавілля тоталітарної держави при замовчуванні про масове співробітництво чеченців і кримських татар із гітлерівцями. Така «фігура замовчування» вжита щодо профашистського націоналістичного руху на Західній Україні та у Прибалтиці».

ВИННА АМЕРИКА

«Тенденційно, в антипатріотичному світлі розглядається участь Радянського Союзу у придушенні антикомуністичних виступів в Угорщині та Чехословакії 1956 і 1968 рр. Факти участі американських спецслужб у підготовці цих виступів замовчуються (так само, як і в підготовці та здійсненні «оксамитових революцій у Східній Європі» у 1989-1990 рр.), той факт, що в будь-якої великої держави можуть бути власні інтереси при підтримці своєї сфери впливу, навіть не розглядається».

НЕ РЕФОРМАТОРИ, А РУЙНІВНИКИ

«Особливої розмови заслуговує освітлення в підручниках подій новітньої російської історії 1992-2000 рр. Дії влади продовжують наполегливо іменуватися реформами, хоч правильніше було б назвати їх руйнуванням усіх сфер життя суспільства й економіки. При змалювуванні бойових дій у Чечні ігнорується антиросійський, антиправославний та ісламістський характер чеченських терористів».

Факт, наведений в «Новой газете», — матеріал для окремої розмови. Проте для нас він є дуже показовим. Різниця державницьких підходів до виховання в Росії та Україні очевидна. В той час, коли російська влада посилює націоналістичні настрої серед молоді та формує єдину (!) державну політику у викладанні та вивченні історії та наук, пов’язаних з нею, в Україні від її вивчення хочуть відмовитися взагалі. В Росії історія використовується як ідеологічна кувалда. Водночас українцям раз-у-раз закидається з боку Москви намагання переписати історію. В таких умовах сама ідея відмовитися від серйозного вивчення історичних дисциплін як цілеспрямований злочин проти нації.

У розмові з «Днем» проректор одного з престижних українських університетів, який попросив не називати його імені, бо «не хоче нашкодити ні собі, ні своєму закладу» (а за його словами, «відчув на власному досвіді, яке теперішнє міністерство злопам’ятне»), сказав, мовляв, у нього складається враження, що ініціатором новацій в сфері освіти дана чітка вказівка: зруйнувати всю систему освіти в Україні. А ще казав, що принцип роботи освітянських чиновників, які так самовіддано «запозичують європейський досвід» нагадує той, що асоціюється з іншим відомством — тим, де кругле носять, а квадратне котять.

КОМЕНТАРI

Ігор ЛУЦІВ, перший проректор, проректор з навчальної роботи, доктор технічних наук, професор Тернопільського державного технічного університету ім. І. Пулюя:

— Історію треба вивчати в школі. Там є навчальна програма, яка, в принципі, подібна до університетської. Мова не йде про гуманітарні виші. Там історія на зовсім іншому рівні вивчається, але в цьому випадку відбувається певний повтор. Окрім того, є й інші предмети, де повторюється шкільний матеріал. Я, як проректор вищого технічного закладу, можу сказати, що багато з моїх колег досить критично ставляться до значної гуманітарної складової в навчальних планах технічних вишів. Зокрема, питання викладання історії України часто порушувалося перед Міністерством освіти і науки України, перед науковими методичними комісіями у тому аспекті, що ми переходимо на систему двоциклову — бакалавр/магістр і перша ступінь бакалавра обмежена в кредитах (від 180 до 240 кредитів). Тобто держава, фактично, платить більше, ніж вона могла б, і це залежить від гуманітарної складової. Такий предмет, як історія України вивчається в школі досить серйозно й правильно, а потім він ще вивчається у вищому навчальному технічному закладі. Якщо б ми говорили про те, щоб, наприклад, вивчати історію науки в Україні чи історію техніки, такий предмет є, до речі, то ці предмети потрібні для інженера. Якщо ж це певні спеціальності економічні, то в них є спеціальна історія економічної думки. Тобто, є спеціалізовані історичні предмети.

Міністерство нарешті зважилося на те, щоб трошки зменшити гуманітарну складову, а більше часу віддати на фахові дисципліни. А історію України треба знати. І я, наприклад, вважаю, що це є обов’язок кожного українця. Проте, якщо подивитися на питання з іншого боку, то в нас є певна специфіка нашої держави, яка є молодою державою. Отож предмет історії України носить політику культурно-цивілізаційного аспекту. І тому зараз, можливо, й не варто відмовлятися від цього предмета.

Петро ТАДЕЄВ, перший проректор Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені Степана Дем’янчука, Рівне:

— Перегляду потребує й питання викладання деяких дисциплін в університетах. Так, скажімо, у вищих навчальних закладах є курс історії України. Натомість фактично він дублює той матеріал, який вивчається в школі. Тому, звісно, доцільним було б нововведення, коли студент отримав би можливість обирати дисципліни культурологічного напряму.

Микола АДАМОВСЬКИЙ, перший проректор Львівського національного лісотехнічного університету:

— Перед нами зараз ставиться завдання, щоби бакалавр міг іти працювати як інженер. Тому, щоби забезпечити якісну професійну підготовку, гуманітарний цикл справді треба скорочувати, інакше ми не зможемо заповнити навчальний процес професійно орієнтованими дисциплінами, не зможемо набрати кредитів на професійну підготовку. Наразі в нашому університеті ми залишили все так, як є, нікого не скорочували, бо немає ще наказу Міністерства. Лишилися й історія України, і соціологія, і політологія. Щоправда, у розумних межах зменшили по цих дисциплінах години — на 20 відсотків. Іншого виходу немає, бо страждає інженерна підготовка. Ми вивчали досвід інших навчальних закладів нашого профілю (у Фінляндії, Італії, Словенії, Швеції, Німеччині) — це робиться скрізь. А в Україні кваліфікація фахівців наразі справді є низькою. Напевно, через об’єктивну ситуацію, що склалася: студентів не беруть на практику, виробництво стоїть... Стараємося всі ці питання якось залагодити. Щось будемо давати на магістерських курсах. Можливо, введемо екологічну етику, інші, за вибором студентів, дисципліни. Думаємо над цим. Але для того, щоби професійна освіта спрацювала на якісну підготовку бакалавра як інженера, гуманітарний цикл треба скорочувати. Важливо, щоби зібралися гуманітарні фахівці, визначили обсяги годин по кредитах, розробили типові програми, бо досі нема типових програм з гуманітарних дисциплін.

Петро ПИЛОВ, перший проректор Національного гірничого університету, Дніпропетровськ:

— Якість освіти починається із середньої школи. Насамперед, саме на неї слід звернути увагу. За моїми спостереженнями, там дуже слабка, наприклад, підготовка з фізики. З цієї дисципліні скасували екзамени, немає кваліфікованих педагогів.

Загалом освіта повинна бути збалансованою, щоб це була, дійсно, повна середня освіта, яку потім можна поглиблювати та розвивати. Історії, як і іншим гуманітарним наукам, має приділятися першорядна увага. Принаймні, у нашому технічному вузі так і є.

Валерій МАЛАХОВ, ректор Одеського національного політехнічного університету, голова Ради ректорів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації Південного регіону:

— Питання скорочення часів гуманітарних предметів у технічних ВНЗ має під собою об’єктивні підстави. Раніше у наших студентів непрофільні спеціальності займали чверть загального обсягу годин. Це все ж таки багато, адже ми, передусім, повинні готувати технічного фахівця. А скорочення гуманітарного циклу до 10% має адекватне відображення цілей вищої технічної освіти. Зменшення кількості годин повинно компенсуватися покращенням змістовної частини.

Адже питання в тому, як студент засвоїть ті знання, які він отримує. Усе ж таки, питання формування громадянина та патріота не можна пов’язувати з кількістю часів викладання історії в технічних ВНЗ. Створення формації патріотів — це сукупний і тонкий процес, у якому задіяні освітні, інформаційні й багато інших процесів. Ці процеси повинні ініціювати і держава, і суспільство.

Анатолій ПРИХОДЬКО, проректор із науково-педагогічної та навчально-виховної роботи Придніпровської державної академії будівництва та архітектури, Дніпропетровськ:

— Якщо ми адаптуємо свою освітню систему до західних стандартів, то слід зазначити, що у технічних вузах країн Євросоюзу взагалі не викладають гуманітарних дисциплін. Принаймні, я не бачив цього у Німеччині, Франції, Бельгії. Там підхід такий — якщо є бажання, то можеш розширити свій світогляд, але до обов’язкового переліку предметів гуманітарні дисципліни не входять. У нас же дисципліни гуманітарного циклу у технічних вузах займають уже майже третину учбового навантаження. Доходить до того, що нікуди втиснути ті предмети, які абсолютно необхідні нашим студентам із основної спеціальності.

Узагалі, в учбових програмах з’явилася маса не зовсім зрозумілих предметів, наприклад, українознавство, яким займаються колишні кафедри історії КПРС. Ввели їх на початку 90-х років, коли Україна стала незалежною державою. Безумовно, наші студенти повинні отримувати знання про країну, в якій живуть. Думаю, що в технічних вузах варто залишити викладання історії України, але загалом кількість годин, що відпускаються на гуманітарні дисципліни, слід все ж таки скоротити.

Віктор ПУШКІН, директор Інституту гуманітарних проблем Дніпропетровського національного гірничого університету:

— В діяльності Міністерства чітко простежується тенденція витиснення гуманітарних дисциплін з учбових програм вузів, перш за все — технічних, медичних, сільськогосподарських. Кількість годин, відведених на вивчення гуманітарних дисциплін зведено до мінімуму — не перевищує 54 годин, а фактично — 37. На вивчення української мови — 17 годин. При цьому до гуманітарного циклу відносять заняття з фізичної культури, тому загальна цифра годин, відведених на гуманітарну підготовку, виглядає цілком прийнятно.

Цього року була спроба ліквідувати у вузах курс історії України, замінивши його історією культури України (що, безумовно, було б корисно — дати молоді знання історії культури, але не замість історії України). Спільними зусиллями вдалося відстояти історію України.

Останнім наказом із базових дисциплін виключається політологія та соціологія. Дисципліни дуже важливі, актуальні, безпосередньо впливають на формування політичної культури молоді та майбутньої еліти України. Ці учбові дисципліни невипадково були введені у вузівські програми з утворенням незалежної України, колишнім режимом вони повністю ігнорувалися.

За ці роки підготовлені кадри політологів і соціологів, які відповідають сучасним вимогам, у вузах створені профільні кафедри. Студенти з цікавістю вивчають ці дисципліни. Однак, виявляється, суспільству, а точніше — можновладцям, не потрібні люди, що думають, критично мислять, володіють аналітичними здібностями й широким кругозором. Переконаний, що такий підхід Міністерства до проблем освіти студентської молоді не відповідає національним інтересам України, має деструктивний характер (що, втім, притаманне й іншим численним «реформам» Міністерства).