«Янукович повинен діяти як президент»

Своїми думками щодо присвоєння звання «Героя України» Степану Бандері та чи є підстави для його скасування із «Главредом» поділився завідувач відділу Інституту історії НАН України Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ: — У жовтні 2009 року минуло 50 років з дня загибелі Бандери. У січні 2009 року відзначалося його сторіччя. У серпні 2009 року канадські українці звернулися до Віктора Ющенка з проханням нагородити Степана Бандеру званням «Герой України».

З цього приводу 18 серпня відбулася прес-конференція в «Главреді». Тоді я виступав у цій аудиторії і сказав, що українське суспільство не готове до того, аби присвоювати Степанові Бандері звання «Герой України», хоча, поза сумнівом, він є національним героєм України.

Тоді, 2009 року, Віктор Ющенко утримався від нагородження. Мабуть, тоді він відчував себе президентом. Цього року немає ювілею, немає роковин, і раптом відбулося це нагородження. Всі говорять, що це можливість використати останні дні президентства для того, щоб зміцнити свої власні політичні позиції. Сам Віктор Ющенко, виступаючи 10 березня у Львові, пояснив цей свій акт двома тезами. Перша теза: «Несправедливе забуття, на яке приречені наші герої». Але тут виникає запитання: чому ж 2009 року не було цієї причини, а 2010 року вона виникла? Друга теза: «Ця ухвала необхідна для нашого об’єднання. Я не знаю випадку, коли можна об’єднатися на брехні. Об’єднуються завжди на правді». Ця теза абсолютно безперечна, але де брехня і де правда?

Що зробив президент? Він вольовим рішенням оголосив Бандеру Героєм України, і все. Невже президентський Указ усе може? Невже він може всіх переконати? Невже він зможе змусити Дніпро текти на північ?

У травні 1997 року президент Кучма створив урядову комісію, яка повинна була винести свій вердикт щодо ОУН-УПА. Комісія створила собі на допомогу дві дослідницькі групи: істориків і юристів. У Інституті історії України почалася робота. За сім років було написано 28 книг. Потім на основі цих книг 2005 року ми створили узагальнюючу монографію «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія». Цю монографію було видано накладом 500 примірників на гроші Верховної Ради України. Потім на основі цієї монографії було видано окремі монографії. Отже, 2005 року з приходом Ющенка історики завершили всю цю роботу.

Я не раз звертався до Секретаріату Президента, до Кабінету Міністрів, аби монографію видали масовим накладом. Ми згодні, аби нас критикували, але скажіть нам свою думку. Проте ніхто нічого не зробив для її поширення. Отже, повна могильна тиша над усією цією проблемою.

Ми знаємо, що з радянського боку в боротьбі з бандерівцями загинуло 30676 осіб. Ми знаємо, завдяки даним КДБ 1957 року, що було 155 тисяч убитих із бандерівського боку — це і повстанці, і підпільники, і мирні мешканці. Загальна кількість репресованих — приблизно 500 тисяч, при населенні західних областей України близько 8 мільйонів осіб.

Таким чином, війна в нас закінчилася, але одні люди піднімають на щит цих 30676 осіб, інші — тих 155 тисяч. Мені однаково дорогі і ті, й інші. Міжусобиця давно закінчилася. Не Росія воювала із західною Україною, а Сталін воював руками українців. Його вже немає, а ми всі, як сталінські маріонетки, — весь час один із одним воюємо.

Одні проклинають бандерівців, інші проклинають москалів, а Степана Бандеру зараз ніхто не знає. У тому числі, як це не дивно, не знають і люди в Західній Україні. Тим більше, не знає схід і південь України.

Чому 25 лютого Європарламент засудив ухвалу Ющенка й просив Януковича скасувати цей указ? Тут є вплив поляків, це цілком зрозуміло. Річ у тім, що в Бандери було три життя. Перше життя — це період із 1929 до 1939 року, коли він боровся з польською державою, і поляки цього не забули. Друге життя — це період із 1939 до 1944 року, коли Українська повстанська армія боролася і з Армією Крайовою — це польська державна армія, яка репрезентувала лондонський уряд у еміграції, — і з радянськими партизанами, і з німцями.

Чому Янукович у Москві пообіцяв до дня перемоги скасувати укази щодо Бандери та Шухевича? Для Російської держави це важливо. Для Російської держави, не для росіян, не для російського суспільства, а для держави, яка дуже трепетно оберігає традиції Великої Вітчизняної війни, в якій бандерівці опинилися з іншого боку фронту, хоча в них був свій фронт. Бандерівці йшли в бій за Україну, вони є частиною нашої історії. Зникнуть вони з нашої історії — зникне й наша історія. На це, власне кажучи, й розраховують.

Що робити в цій ситуації? Йти второваною дорогою? Один президент плеснув гасу в багаття, і 9 травня цього року інший Президент додасть цього ж гасу в це ж багаття. Януковича все підштовхує до руху в цьому напрямку. По-перше, відверта нелегітимність указів Ющенка про винагороди — не щодо Бандери чи Шухевича, а щодо всієї системи винагород. Друге — Європа не заважає, і навіть схвалює. Третє — Росія чекає на це.

Я не знаю, що зробить Янукович у цій ситуації. Ситуація важка. У Президента рука вільна, але, я гадаю, він повинен пам’ятати, що він перебуває в такій же ситуації, в якій перебував Леонід Кучма 1997 року, коли він розпорядився створити урядову комісію для виявлення всіх білих плям, пов’язаних із проблемою ОУН-УПА. За ці роки нічого не змінилося.

Не має значення, буде указ, чи не буде указу. Важливо, аби напрацювання істориків Академії наук увійшли до вжитку.

P. S. Учора заступник голови Адміністрації Президента Ганна Герман у інтерв’ю «Острову» заявила, що Віктор Янукович не обіцяв скасувати указ про присвоєння звання Героя України Степану Бандері: «Він (В. Янукович) сказав, що до Дня Перемоги ситуацію буде вивчено, проаналізовано і буде прийнято рішення. Він не сказав, що до Дня Перемоги він скасує указ Ющенка. Але й не сказав, що не скасує. Я сподіваюся, що це буде рішення, яке буде в найбільшій мірі відповідати національним інтересам».