ЄС без України — незавершена конструкція
Сьогодні, коли Європейський Союз змушений протистояти всіляким внутрішнім кризам, думки європейських політиків та експертів щодо перспектив і необхідності його розширення не збігаються. Часто лунають заклики призупинити процес розширення, сконцентрувавшись на розв’язанні проблем всередині ЄС. Проте неможливо заперечувати дедалі більшу взаємозалежність між Євросоюзом та його сусідами на всіх рівнях, що вимагає пошуку взаємовигідних шляхів розв’язання як нагальних проблемних питань, так і вироблення довготермінової стратегічної позиції для реалізації власних інтересів.
Одним із таких сусідів є Україна, яка 24 серпня 2011 року відзначила 20-річчя проголошення незалежності. Звичайно, ювілейні дати не є показниками обов’язкового рівня досягнень тієї чи іншої країни, але є своєрідними віхами в аналізі успіхів та невдач держави в реалізації поставлених завдань.
Основний підсумок, який можна зробити після 20 років самостійного життя України, — це, нарешті, абсолютно чітке і свідоме проголошення нашою країною прагнення стати частиною Європейського Союзу й активний, послідовний рух у цьому напрямку. Я бачу справжній перелом, справжній стрибок як у налаштованості та діях керівництва України для наближення до ЄС, так й у сприйнятті самою Європою щирості й відповідальності задекларованих прагнень нашої країни, готовності Євросоюзу вести серйозну, змістовну розмову з Україною. Ключовим є також усвідомлення своєї європейської ідентичності українським народом, який розглядає європейські цінності як притаманні українському менталітету. Отже, здобуття незалежності відкрило українцям шлях не лише до утвердження своєї самобутності, а й до віднайдення свого європейського коріння, до розвитку спільних ціннісних орієнтирів.
Звичайно, це не означає, що вже сьогодні йдеться про вступ України до ЄС, і, до речі, важливо, що в нашого керівництва немає спокуси говорити про речі, які сьогодні неможливо реалізувати. Треба бути самокритичними. Усі чудово розуміють, що Європі не потрібні проблеми України на додаток до власних. Але допомога Євросоюзу нам необхідна. Наполеглива робота, яка вже розпочалася в Україні з модернізації економіки, адаптації законодавства до норм і стандартів ЄС, проведення соціально-економічних реформ, триватиме не один рік. Без досягнення певного рівня економічного та соціального розвитку країни, без дальшого закріплення демократичних цінностей неможливо претендувати на членство в ЄС. Україна готова докласти значних зусиль, вона це зараз наочно демонструє, але для нас важливо мати зворотний зв’язок, отримувати від Європи сигнал підтримки у відповідь.
Не зайвим буде нагадати, що саме Франція відіграла вирішальну роль у започаткуванні переговорного процесу щодо підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, який, ми сподіваємося, має успішно завершитися до кінця цього року. Франція й зараз підтримує ідею поступового наближення нашої країни до ЄС, визнаючи її європейську ідентичність.
Очевидно, наразі ніхто не заперечує належності України до Європи. Це така ж європейська держава, як Швейцарія, Польща чи Норвегія. До того ж, її європейська сутність викликає значно менше питань, аніж деяких інших країн. На тлі поточних внутрішніх труднощів усі ми чітко розуміємо, що одна із «проблем» України — це її розміри та так звана питома вага. Зрозуміло, що інтегрувати Україну важче, аніж менші країни.
Проте я залишаюсь переконаним у тому, що, якщо Україна досягне сумісності з ЄС, членство буде неминучим. Ми цілковито свідомі того, що наш європейський вибір має бути підтверджено на практиці, тобто реформами.
Із задоволенням констатую, що дедалі зростає кількість і, я би сказав, якість політологів та політиків, які сходяться на думці, що Україна є ключовим елементом реорганізації Європейського континенту, навіть наріжним каменем майбутньої Європи. Тому, мабуть, до України й така висока вимогливість.
Багата і квітуча Україна як частина ЄС потрібна не лише українцям, вона потрібна також Європі. Це — фактор політичної, економічної, міграційної, безпекової стабільності Європейського континенту. Це основа регіональної й міжнародної рівноваги, модернізації та демократичного розвитку держав-сусідів Євросоюзу. Я переконаний, що Європа усвідомлює також важливість економічного й сільськогосподарського потенціалу України для інвестування, просування своїх ринків до інших країн, отримання доступу до нових ресурсів.
Логічно, що країна, яка знаходиться на перехідному етапі формування всіх сфер та рівнів свого функціонування, шукає найпридатніші саме для неї, життєздатні, сталі моделі розвитку насамперед серед тих держав, із якими вона має тісні історичні, культурні, економічні стосунки або в силу географічної близькості. Поступове наближення України до ЄС є свідченням вибору нашої країни на користь європейської моделі розвитку попри інші моделі, які існують у найближчому географічному просторі. Проте якщо впровадження обраної Україною моделі не знаходитиме рішучої підтримки й позитивного сигналу з боку Євросоюзу та не користуватиметься його допомогою, існує гіпотетична можливість пошуку підтримки у представників іншої моделі. Однак така перспектива зовсім не влаштовує ні Європу, ні Україну.
Можливо, недоречно вживати слово «заохочення», коли йдеться про політичні цілі такого рівня і масштабу, але інколи саме заохочення є дієвішим стимулом, ніж будь-які заклики до необхідності докорінних змін та висування конкретних вимог.
Я маю на увазі закріплення перспективи членства України в ЄС у майбутній Угоді про асоціацію. На сьогодні це найпроблемніше питання в наших переговорах з Євросоюзом. Зрозуміло, що це пов’язано із сумнівами населення певних європейських країн щодо необхідності приєднання нових країн, із намірами керівництва Євросоюзу провести спеціальний моніторинг щодо аналізу доцільності та спроможності дальшого розширення. Не секрет також, що в ЄС надання перспективи членства Україні сприймають як «небезпеку» того, що наша країна одразу ж вимагатиме розгляду її заявки на вступ. Будьмо реалістами! Україна перша розуміє безпідставність таких побоювань.
Однак надання перспективи членства стало б для нас, по-перше, потужним стимулом виконання взятих у рамках Угоди про асоціацію зобов’язань. Звичайно, основним стимулом для України має бути бажання рухатися вперед, розвиватися насамперед для покращення життя людей. Це бажання в України є, але для досягнення вагоміших результатів необхідне й конкретне підтвердження права нашої держави стати в майбутньому членом ЄС. Ми не намагаємося перестрибнути певні етапи зближення, ЄС не має цього боятися. Україна визначилася зі своїм домашнім завданням. Коли ми досягнемо критеріїв членства в Євросоюзі, питання про те, що Україна є «тягарем» і послаблюючим фактором, зійде нанівець.
По-друге, перспектива членства в ЄС покладе край дискусіям щодо напрямку розвитку України, буде чітким орієнтиром нашої зовнішньої та внутрішньої політики. Адже, незважаючи не лише на заяви українського керівництва щодо європейського вибору нашої країни, а й на конкретні кроки у цьому напряму, чимало європейців усе ще вважають, що Україну зі значно більшою силою «тягне» на Схід. Зняття всіх цих сумнів сприятиме тому, що Україна для Європи стане більш передбачуваним партнером. До того ж, Євросоюз зможе не лише очікувати на виконання Україною взятих зобов’язань, а матиме, окрім юридичного, так би мовити, ще й моральне право вимагати від нашої країни дієвіших кроків, дасть ЄС ширші можливості для розвитку та просування європейських цінностей та стандартів.
Надання Україні перспективи членства в Євросоюзі стало б свідченням руху двох сторін назустріч одна одній, показником здоров’я й міцності Європейського Союзу, який, відповідно до фундаментальних засад свого заснування, здатен підтвердити законне право європейської країни приєднатися до ЄС після виконання всіх необхідних вимог.
