Євген МАРЧУК: Якщо є сверблячка мобілізації наших хлопців до Дагестану, то можна говорити про Союз
![](/sites/default/files/main/openpublish_article/19991001/4181-7-1.jpg)
У вівторок зал Будинку літераторів був повним і, можна сказати, наелектризованим. Втiм, енергія, що виходила від аудиторії, була явно позитивною. Письменники чекали на Євгена Марчука й не приховували своєї до нього прихильності, що не завадило їм розпитувати його довго, детально й емоційно. Але для письменницького середовища притаманна не тільки підвищена емоційність, але й політична, громадянська активність. Тому розмова йшла виключно про політику. Причому розмаїття інтересів аудиторії було великим — від величини внутрішнього боргу країни до — чи варто Україні вступати в НАТО. Але понад усе цікавили присутніх колізії передвиборчої боротьби й, мабуть, головним було запитання: чому Євген Марчук увійшов до «канівської четвірки» й які у неї завдання? Треба думати, що воно викликане не в останню чергу тим, що навколо «канівської четвірки» існує безліч інсинуацій. Більш того, багато наших співвітчизникiв, особливо в областях, не бачили тексту канівського звернення й не знають, що там написано. З коментарів ЗМІ, які сьогодні практично всі узурповано владою, вони можуть дізнатися, що створення «канівської четвірки» є чимось поганим і навіть гріховним, як висловився Євген Марчук.
«Самий факт «канівської четвірки» — це звичайне явище політичного життя напередодні президентських виборів, — сказав Є.Марчук. — Її створення було тактичним ходом і додало серйозного імпульсу в політичну атмосферу, значною мірою змінило баланси й, головним чином, налякало штаб кандидата в президенти Леоніда Кучми. Саме тому почалася досить жорстка агресія не проти того, що називається червоною загрозою, яка сьогодні періодично виходить від владних верхів, а проти «канівської четвірки». Цим самим дається відповідь на запитання, який реальний розклад сил стався в президентській кампанії. Й ось ми, чотири політики, вирішили скоординувати свої зусилля, щоб заблокувати фальсифікацію виборів».
І все ж таки Юрій Мушкетик вирішив поділитися своїми сумнівами: «Ми сприймаємо вас як людину, котра відстоює національну ідею. Але коли ви об'єднуєтеся з людиною, яка закликає за повернення до Союзу, то навряд чи варто розраховувати, що «четвірка» висуне вас».
«Кожний з нас — самодостатня постать й немає необхідності комусь у когось трансформуватися, — сказав Євген Марчук. — Незважаючи на розходження з певних питань, ми об'єдналися заради істотного — забезпечення чесних виборів. Що ж до «об'єднання», то після трагічних подій у Дагестані й Москві цю тему закрито на багато років. Коли мене в лоб запитують: скажіть, ви за союз України з Росією або проти? Я відповідаю: якщо вже забулися цинкові гроби з Афганістану й є велика сверблячка, щоб почати мобілізацію наших юнаків до Дагестану, то можна говорити про союз. Навіть найагресивніше налаштована аудиторія цю тему обговорювати не намагається.
До того ж, я глибоко переконаний: який би президент не прийшов, та якщо він допустить круте відхилення від європейського вектора розвитку України (за дружнього розвитку відносин між Україною й Росією), то всі його дії буде заблоковано. Вже інший стан суспільства...»
Хоча, повторюю, на зустрічі підіймалися переважно питання політики, але важко було не пригадати й про наболіле для письменницької аудиторії, зокрема, стан справ у вітчизняному книговидавництві. «Те, що в Україні сьогодні відбувається книжкова інтервенція, я вважаю, знають уже всі, — зазначив Євген Марчук. — Вам відомо, яку шкоду вона завдає книговидавницькій справі. Ви, мабуть, пам'ятаєте, що Верховною Радою було ухвалено відповідний закон стосовно пільг українськомовних видань. Але потім Леонід Кучма одним із своїх декретів його скасував. Ситуацію досить просто виправити: запроваджується податкова пільга для книговидавництва. Це абсолютно нормальний механізм, що використовує, до речі, також і Росія. Я переконаний, якщо зняти податковий прес з видавничої справи, це дасть їй серйозний імпульс. А головне, заробляти прибуткову частину бюджету на книговидавницькій індустрії — це, я б сказав, скнарість».