З днем народження, Україно!

В історії, як і в житті, задарма нічого не дається. І народження Української держави — це цілком заслужений підсумок історичної діяльності нашого народу, який поколіннями виношував ідею власної державності. Тим же, хто нарікає на надто пізню появу України на політичній карті світу, варто пригадати давню східну мудрість: будь-яка подія відбувається лише тоді, коли ти до цього готовий. Саме тому, говорячи словами Володимира Вінніченка, щойно «сили, що містять у собі ідею самостійності», дозріли до того, «щоб здійснити її», вони відразу отримали для цього слушний геополітичний момент. І от уже п’ятнадцять років, як Україна є повноправним суб’єктом міжнародних відносин. І хоча претензії на своє гідне місце в світі нами ще повною мірою не заявлені, наш дитячий, за мірками держави, вік залишає нам ще вдосталь можливостей для розвитку. І те, яке місце посяде Україна в світових економічних і політичних процесах, багато в чому залежатиме від нас самих.

Державна незалежність — це не лише свято, яке, сподіваємося, завжди тепер буде з нами, але й підведення певних підсумків, причому не завжди втішних. Нам не вдалося вирішити ще багато проблем. Таких, як, наприклад, подолання відчуженості між народом і владою або використання державної машини як інструмента служіння окремим політичним силам, а не суспільству загалом. Актуальною залишається і проблема особистої, моральної і правової відповідальності політиків. Крім того, не варто применшувати загрозу втрати економічного суверенітету, яка поки що залишається. Тому напередодні свята ми звернулися до експертів «Дня», більшість з яких були не тільки безпосередніми учасниками, але й своєю діяльністю наближали ту доленосну подію 15-річної давності, з проханням відповісти на кілька запитань: яке найбільше досягнення цих 15 років? Які надії не виправдалися й якi шанси були втраченi? Як змінилося ваше життя за ці роки?

Леонід КРАВЧУК, перший президент України:

— Найбільшим досягненням є те, що Україна відбулася як незалежна держава. Вона стала суб’єктом міжнародного права. І сьогодні, вирішуючи міжнародні питання, європейський світ не може не рахуватися з Україною як з державою. Ще зазначу, що протягом 15 років Незалежності, попри всі складності та гострі проблеми, які були в Україні, нам удалося зберегти мир і злагоду як системну позицію. Гадаю, що такі фактори можуть бути підставою зауважити, що саме це є найбільшим досягненням. Враховуючи неспокій, конфлікти, складнощі різного характеру, які відбуваються у світі, країна вистояла й не впала на коліна в економічному, політичному та міжнародному планах. Вона є державою. А втраченим шансом є те, що нам не вдалося вибудувати єдину політичну стратегію — й внутрішню, й міжнародну. Ми будували політичну стратегію залежно від того, який уряд чи президент приходить. Це є втратою, бо саме це було сигналом для наших партнерів у світі, що з Україною не можна розвивати широкі масштабні відносини в різних сферах, оскільки вона непередбачувана. На сьогодні це залишається недоліком. Ось прийшов новий уряд. І в них, безумовно, є низка проблем: енергетичних, газових. Але ж вони остаточно не визначилися з політичним курсом країни. Ми до цього часу не маємо передбаченого Конституцією України закону про засади внутрішньої та зовнішньої політики, який Верховна Рада мала б прийняти. Ці засади мають бути в основі діяльності як Президента, уряду, так і всіх інституцій управління Україною в цілому. Ми не були послідовними й вирішували проблеми внутрішньої та зовнішньої політики під впливом або Заходу, або Сходу. А самостійно, як належить державі, ми не могли або не хотіли жити. Ще один момент: ми не зуміли налагодити професійне управління всіма сферами життєдіяльності України. Я вважаю, що основна причина цього — брак відповідальності еліти. Лідери, які, приходячи до влади, керуються особистими амбіціями, не розвивають Україну. Щойно на чолі держави стає справжній професіонал, людина не заангажована, не популіст, одразу ми відчуваємо, що ситуація змінюється на краще. Що стосується мого особистого життя, то воно покращилося. І зарплата, й пенсія в мене і в моїх рідних зросли. Але морально, в політичному плані, я не задоволений. Бо я бачив, як на моїх очах розвалюється те, що ми так важко створювали. Це відбувалося внаслідок невігластва, непрофесіоналізму, політичних інтриг, через втручання в наше життя тих, хто не повинен туди втручатися за жодних підстав.

Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії:

— Найголовніше досягнення цих 15 років — це, перш за все, демократія. Особливо це стало помітним після «помаранчевих» подій, адже створилися відповідні умови. А найбільша помилка, а точніше вада влади — це невміння знаходити компроміси. Для незалежної держави це дуже важливий момент. Значною невдачею, на мій погляд, для України є знаменитий меморандум Ющенко — Янукович. А найбільшим розчаруванням для нації є, насамперед, втрата віри, піднесення, моральних сил, здобутих під час помаранчевої революції. Я також вважаю, що сьогодні, через 15 років усе ж таки є загроза нашому суверенітету й незалежності. Причому тут річ не в зовнішніх чинниках, — загроза може реалізуватися через прорахунки самої влади всередині держави. Адже всі зовнішні тиски й несподіванки можуть відіграти фатальну роль тільки тоді, коли всередині країни буде підготовлений для цього фундамент. Але все ж таки я впевнений, що Україна відбулася як держава. ЇЇ тепер знають на світовій арені, в нас дуже хороший демократичний світ. Переконаний, що наша держава витримає всі випробування. Що стосується того, як змінилося моє життя за ці 15 років, то воно вимірюється тим, що я написав, що підготував, що усвідомив і передав людям. Щодо цього я не можу скаржитися на долю, бо можу писати те, що думаю й відчуваю. А це великий плюс і ще один крок уперед.

Степан ХМАРА, колишнiй політв’язень, народний депутат Верховної Ради України I, II і IV скликань:

— Безумовним досягненням для мене є той факт, що Україна відбулася як суб’єкт міжнародного права і як держава, визнана у світі. За це боролися та віддавали своє життя багато поколінь українців. Водночас за ці роки не відбулося підйому в усіх сферах суспільного життя. І головна втрата полягає в тому, що за всі роки незалежності так і не була створена патріотична й одночасно компетентна українська влада, яка б професіонально та настирливо відстоювала національні інтереси. Відсутність такої влади не дала Україні, що має всі передумови, піднятися на високий рівень суспільних відносин. Крім того, я вважаю, що зараз, безумовно, існує загроза нашій державності. Події цього року відкинули нас далеко назад. Усупереч волі українського народу, антидержавні, антиукраїнські сили знову спливли на поверхню. І нова парламентська більшість абсолютно не відображає волевиявлення народу. Створена коаліція на чолі з Партією регіонів і долученими до неї зі своїми вісьмома відсотками комуністами та «рожевими комуністами» ще не доросла до розуміння національних інтересів України. Що у свою чергу загрожує ослабленням українського суверенітету, однією зі складових якого є входження України в систему євроатлантичної безпеки. Що стосується особистих відчуттів, то моє особисте життя нерозривне з політикою. Тому мені зараз особливо гірко від того, що так важко триває процес побудови держави після колоніального стану. Особливо гірко від того, що на 15-му році незалежності знову порушують питання, що ставить під сумнів державний статус української мови. Мене корчить, що у так званому універсалові переказується 10-та стаття Конституції в гіршому варіанті, і це подається як досягнення. Це мене дуже пригнічує. Але попри весь цей негатив, радує стан нашого суспільства, яке у своєму розвитку значно випереджає політичну еліту. У суспільстві поменшало страху та побільшало компетентності. А це вже успіх й одночасно надія.