За «депресивний» район взялася... лікар-психіатр
Уперше в історії Черкащини головою райдержадміністрації стала жінка, яка має освіту лікаря-психіатра. Мар’яні Герасименко 35 років. Своє завдання вона формулює так: встановити «діагноз хвороби» району (уже зроблено), спрогнозувати перебіг розвитку «недуги» ( з’ясовано), виписати «ліки» та братися до «активної терапії» (чим вона сьогодні й займається).
— Пані Мар’яно, що спільного у професії психіатра та голови адміністрації?
— Усе майже один до одного. Лікар встановлює діагноз, визначає перспективу, прописує ліки. Так само й голова адміністрації: окреслює проблематику ситуації та береться за її оздоровлення. Щоправда, у лікарні під моєю опікою було 65 пацієнтів та 50 осіб медперсоналу, натомість у Смілянській РДА на 80 працівників апарату припадає 36 тисяч населення району. Але команда дієздатна. Коли ж хтось «закульгає», пропишу мікстуру, яка допоможе миттєво.
— Звільнятимете?
— Двох заступників, які дісталися мені у спадок від попереднього голови, — однозначно. Вже відомі імена тих, хто прийде на заміну. Більше того, нові люди не «тупцюють» на старті, очікуючи, поки звільняться крісла, вони активно працюють, щоправда, поки що на громадських засадах. Найближчим часом наказ про їхнє призначення буде підписано. Я цілковито солідарна з Президентом: влада має бути оновлена.
— Ви назвали Смілянський район «глибоко депресивним»…
— Як інакше можна назвати район, бюджет якого на 90% дотаційний і лише 10% фінансових надходжень заробляються самотужки? Хоча це й типова ситуація для районів нашої області: здебільшого сільськогосподарських, мінімально структурованих, з мізерною часткою інвестицій та традиційною орієнтацією лише на виробництво сільгосппродукції. Якраз тут я бачу точку для прикладання зусиль. Думаю, років через півтора-два самотня трійця нині діючих підприємств Смілянського району — гранітний кар’єр, карамельний та комбікормовий заводи — «обросте», як мінімум, ще п’ятьма промисловими об’єктами. Йдеться насамперед про те, щоб зав’язати в районі виробничу кооперацію, а не працювати за «лінійною» схемою: виростили продукцію (рослинницьку чи тваринницьку) — і геть її з району (до того ж, за безцінь!). У зв’язку з наявністю в нашому краї Ташлицького комбікормового заводу, який може переробляти продукцію рослинництва у великих обсягах на комбікорми, та розширенням інфраструктури птахівничих підприємств ТОВ «Агро- Рось» із села Макіївки, яке планує в цьому році розмістити нові цехи у Смілянському районі, кількох сусідніх і навіть у Кіровоградській області, гадаю, і сам Всевишній не придумав би кращої схеми, аніж «завернути» зерно з наших сільгосптовариств на місцевий комбікормовий завод, звідки б воно напряму постачалося птахівничим цехам як у районі, так і за його межами. Сподіваємося також на розробку апатито-ільменітних покладів з високим вмістом титану, що їх було нещодавно виявлено на Смілянщині поблизу села Носачів.
— Маєте конкретних інвесторів?
— Вибачте, я не відповідатиму на це запитання.
— Чому?
— Є гіркий досвід. Буквально два тижні тому мала необережність поділитися планами з колегою — теж головою райдержадміністрації. Знаєте, ситуація в районах настільки складна, що люди не гребують нічим, хапаються за найменшу соломину й готові вкрасти інвестора прямо з під твого носа.
— Які реальні важелі впливу на соціально-економічну ситуацію в районі має голова РДА?
— Якщо не перехняблюватися в усвідомленні своїх обов’язків у бік бажання погрюкати кулаком по столу й помуштрувати голів СТОВів, то все нормально — важелі є, слід лише навчитися ними користуватися. У законі чітко прописані принципи роботи голови РДА: організаційно-розпорядчі та дорадчо- консультативні. Авжеж, людей потрібно консультувати, радити їм і допомагати організовувати справу. У селах давно вже не чекають з райцентрів керівників-самодурів на білих «Волгах». Люди в глибинці сподіваються отримати від нас ефективні ідеї, моделі, за якими можна було б не в «неозорому майбутньому», а буквально за два-три роки підняти з колін «убите» село, вдихнути в селян віру в нову владу та зміни на краще.
— Хто виступає гарантом реалізації ваших планів?
— Я сама.
— Як лікар-психіатр?
— Розумію вашу іронію. Крім лікарської, у мене була доволі серйозна «громадсько-політична ординатура». У 1998 році Народно-демократична партія під час виборчої кампанії до парламенту набрала в цілому по Україні трохи більше ніж 4% голосів. У Смілі ж ця цифра склала 14%. Просуванням партійного іміджу в рідному місті займалася Мар’яна Герасименко.
Щодо мене особисто, тут, очевидно, спрацював відомий принцип, який застосовується до зв’язки «жінка — вибори»: найкращі для виборчих кампаній жінки віком 30 — 45 років, йдучи на вибори заробити трохи грошей, вони включаються в процес, захоплюються й починають сприймати ситуацію такою, за яку вони, на їхню думку, несуть особисту відповідальність. Зважте на те, що під час парламентських виборів 1998 року та президентських виборів 1999 року, на яких ми, до речі, підтримували кандидатуру Євгена Марчука, я ще примудрялася виховувати доньку 1997 року народження та випускати власну громадсько-політичну газету. З липня 2003 року очолюю Смілянську районну організацію Української народної партії, на основі якої була сформована потужна команда, що забезпечила переконливу перемогу Віктора Ющенка на Смілянщині. Взагалі, мій досвід підказує — нам дійсно потрібна партійна структуризація суспільства, адже часи одинаків минули.
— Важко уявити, що за нашого часу офіційні органи на місцях, скажімо міська чи районна рада, можуть помітити активність «політика з вулиці» та запросити його до співпраці. Та все ж, чи були такі пропозиції?
— Жодних. Гадаю, нормальним, «мирним» шляхом прийти до влади «людині з вулиці» ні в Смілі, ні в Черкасах, ні в Києві досі було неможливо. Традиційно — коли «рука руку миє» — так. Або ж як ми — через опозицію, через революцію, через барикади. Гадаю, ми не мавпуватимемо досвід попередників. Нам вистачить духу помічати талановитих молодих людей — як потенційних політиків, громадських діячів, адміністраторів, так і господарників. Ми будемо використовувати у своїй роботі якнайширший ресурс: від залучення громадськості району до можливостей народних депутатів. До речі, від Смілянщини в парламенті їх троє — Віктор Тимошенко, Анатолій Семинога та Сергій Подобєдов. Із двома вже переговорено, й ми вимагатимемо їхньої участі в доброму десятку інвестиційних проектів, які маємо намір запровадити вже цього року.
— Під час президентської кампанії до вас як довіреної особи В. Ющенка та керівника Смілянського міськрайонного виборчого штабу влада готувалася застосувати арешт…
— За словами нинішнього начальника облуправління УМВС України в Черкаській області Миколи Каплія, який керував під час виборів службою безпеки обласного штабу «Нашої України», щодо мене дійсно планувалося застосувати «запобіжний захід» — арешт. Мотивацією мала стати замовна стаття в одній із місцевих газет, у якій мене було змальовано як людину, котра торгує наркотичними речовинами. Цей факт засвідчив мені редактор видання. За порадою того ж М. Каплія мені довелося за кілька днів до другого туру виборів перейти, так би мовити, на нелегальне становище. Утім, роботу вже було зроблено, й понад дві тисячі моїх «бійців» — членів комісій, агітаторів, спостерігачів довели справу до логічного завершення.
— І все ж, наскільки високим є ризик, що у якийсь момент процесу «встановлення діагнозу» чи «призначення лікування» вам забракне власного досвіду й таки доведеться звертатися за сторонньою допомогою?
— Вирішуватиму питання не сама — для цього є вже практично сформована команда компетентних, динамічних і достатньо рішучих фахівців. Результат — ось критерії оцінки роботи моєї команди. Ми виведемо Смілянський район з «депресії», й досить швидко.
