За найвищим рахунком

14 жовтня 1942 року — дата, яка й досі не залишає байдужим політично активних (і не тільки) українців. Саме в цей день — а сталося це у волинських лісах — прийняли свій перший бій проти німецьких окупантів вояки Української Повстанської армії. Саме проти німецьких окупантів, хай би як заперечували цей факт історії ті, хто не здатний бачити минуле та його трагедії інакше, аніж крізь призму «Короткого курсу історії ВКП(б)» та тез ЦК всепереможної ленінсько-сталінської партії до 300-річчя «возз’єднання України з Росією».

Чому важко, практично неможливо залишитися нейтральним, говорячи про драматичний шлях, що його пройшла УПА (і, може, ще більшою мірою її політичний «мотор» — Організація Українських Націоналістів)? Справа навіть не в тому, що можна абсолютно по-різному ставитися до особистостей Романа Шухевича, Василя Кука, Юрія Липи, Миколи Лебідя, Миколи Сциборського, інших організаційних та військових керівників та ідеологів УПА. Справа не стільки і не тільки в персональній оцінці того чи іншого діяча історії (це взагалі окрема проблема, скажемо лише, що всі згадані й не згадані люди вищою цінністю для себе вважали постання соборної Української держави, а не утримання особистої влади чи впливу — це жорстке попередження чинним публічним політикам, а надто — тим, котрі позиціонують себе як націонал-патріоти!). Справа в іншому — яку концепцію самостійної Української держави виборювали керманичі ОУН та УПА і яка концепція реалізується на практиці останні 17 років, включаючи останні чотири «постпомаранчеві» роки.

І саме тому ставлення до УПА та її історії — це політичне ставлення до реальної Української держави, існуючої в жорсткому, нещадному, егоїстичному, глобалізованому світі. Ставлення тих, хто або не уявляє собі іншої України, або, навпаки, бачить єдиним, мало не ідеальним зразком нашої державності виключно Українську Радянську Соціалістичну Республіку — і тільки її.

Ось у чому суть проблеми. Стверджують, що питання УПА «розколює» суспільство, і тому треба його залишити у «замороженому», «підвишеному» вигляді й зняти на невизначений час («поки Україна не розв’яже економічні проблеми») з порядку денного.

Але ж хіба зможе розв’язати свої проблеми — як політичні, так і економічні — суспільство, яке не усвідомлює свого історико-духовного коріння, не усвідомлює, чиєю історичною спадкоємницею є теперішня українська держава — УРСР чи, може, все ж таки... Тут йдеться про речі справді визначальні. Тут, за найвищим рахунком, йдеться про вибір історичного шляху розвитку нації. Один з найстрашніших політиків ХХ століття, геній тактики Володимир Ульянов (Ленін), свого часу сказав: «Перед тим, як об’єднатися, і для того, щоб об’єднатися, нам спершу потрібно розмежуватися». Чи не причетні ці слова до розв’язання проблеми, про яку ми говоримо і невизначеність у вирішенні якої справді розколює суспільство?

А як саме ставитись до річниці створення УПА, як її відзначати — питання особистого вибору кожного. Питання совісті.